10 Розділ

Русіда Вайнер

— Тож, ваша ясносте, яку країну ми завоюємо наступною? Або, можливо, галактику? — запитав один із моїх численних радників.

Ми сиділи за великим круглим столом, на якому були голограми всіх завойованих за час мого правління земель, планет і галактик. І один із моїх радників, а за сумісництвом і військовий капітан, вирішив, що буде доречним почати саме з цього наше засідання. Заноза в одному місці. Якби моя воля, я б його придушила, але він на диво вірний своїй країні, ще й друг минулого імператора та ветеран війни.

— Власне, панове, я зібрала вас тут саме з цієї причини. Цього разу ми діятимемо дещо інакше. Ми укладемо мирний договір із дракарійцями.

Зал вибухнув суперечкою, і саме той радник кричав найголосніше.

— Вони не покірні, їх треба завоювати, вони мусять коритися нам…

Я подивилася на нього спідлоба, і всі враз замовкли, бо камені, що наповнювали кімнату, замиготіли, а це означало високий ступінь роздратування та злості монаршої особи. Я, звісно, навчилась робити так будь-коли, але зараз це було мені на руку.

— Нам? — Я нахилилась до столу, сперлась на нього руками і встала. — Відколи це ви стали королем? Чи, можливо, імператором? А я не в курсі? Можливо, віддати вам моє місце?

Варта підійшла до зблідлого радника, чиє ім'я я так і не запам'ятала.

— Здається, я дала вам занадто багато влади, якщо ви думаєте, що можете впливати на мою волю. Ви могли робити це лише за моєї мовчазної згоди… але це рішення не підлягає обговоренню. Дракарійці — діти Вермітору, а дорослі мають дивитись за своїми дітьми. Тож цим постановляю наказ: ми починаємо підготовку до перемовин з дракарійцями. А ви, пане раднику, дозволите собі ще раз такі промови — і ваша голова висітиме на шпилі замку. Ви мене зрозуміли?

Він мовчки закивав і сів на своє місце, більше не промовивши й слова.

— А тепер обговорімо підготовку. Необхідно надіслати офіційного листа. Хто зможе це зробити?

У відповідь — тиша.

— Ем, це безпрецедентно, ваша ясносте, ми ніколи не зв'язувались із дракарійцями, тому ліній зв'язку просто не існує, — сказав мій секретар.

Я схилила голову, дивлячись на точну копію свого коханого і за сумісництвом того, з ким провела одну необережну ніч. Він досі думає, що я не пам'ятаю, що тоді було. Ну, воно й на краще.

— Добре, тоді план такий: відіслати до наших із ними кордонів корабель і зв'язатись із найближчою до кордону базою. Є заперечення?

Усі мовчали або кивали. Після моєї показової прочуханки одного з них це й не дивно.

— Що ж, тоді до роботи!

***

Імперія дракарійців. Замок імператора.

— Ваша ясносте!

З самого ранку до імператора почали стукати підлеглі. Та так настирно, що той із ліжка не встав, а впав. Роздратований, він дозволив слугам увійти, щоб за п'ять хвилин вилетіти за двері просто в халаті.

— Вермітор справді запропонував мирну угоду? — закричав він при вході в командний пункт та залу засідань.

На екрані тієї ж секунди висвітився лист. Вермітор пропонував надто вдалу угоду. І це лякало. Воно й не дивно, адже дракарійці давно відділились від Вермітору та мутували. І зробили всю свою історію неповторною. Там ніколи не вказувалося, звідки вони походили. Про це знав лише панівний рід. Що століттями дратувало Вермітор, і той не раз і не два намагався повернути собі і людей, а заодно і землі.

А тепер вони хочуть миру?

«Та що в біса тут відбувається?» — думав про ситуацію правитель. А тоді йому майнула гарна ідея.

— Повідомте про це Офара, нехай негайно летить сюди...

Та імператор не встиг договорити: на задньому дворі замку, прямо в саду, який так любила імператриця, приземлився корабель, і з нього швидким кроком вийшов брат імператора в супроводі драконів. Усі знали, що він став жорстокішим та зухвалішим після смерті своєї коханої, людської дівчини Зоряни. Причиною її смерті став корабель Вермітору, і, дізнавшись про це, він прилетів до замку за годину.

— Ми приймемо угоду? — запитав він брата-імператора, який уже й не знав, що робити.

Маленька голограма листа буквально паралізувала весь замок, і ніхто не знав, що з цим робити. Поки врешті-решт не був відправлений лист у відповідь.

***

Через 5 днів. Імперія Вермітор. Замок Валеста.

— Вони прийняли пропозицію!

До мене біг мій секретар і показав листа на планшеті, в якому було запропоноване місце для проведення підписання. День міг бути будь-який, я мала лише вказати, чи прибуду до них. Також у листі вказувалося, що вони були б раді обмінятись технологіями.

Ну, у Вермітору їх і так вистачало. Сумніваюсь, що вони віддадуть мені Офара.

Хоча… а що, гарна ідея.

Я посміхнулась своїм думкам і віддала планшет Гідроану.

— Готуйте все необхідне, ми відправляємося до дракарійців…

Я зроблю тебе своїм знову, Офаре, і ти нікуди від мене не дінешся.

***

Імперія дракарійців.

А тим часом у Дракарі творився хаос. Усі знали, що з дня на день прибуде імператриця. Посадки й вильоти скасували, рух по імперії перекрили. Репортери раділи такій сенсації. Варта ж була готова вити, бо їм віддали наказ перевезти всіх в’язнів і злочинців на інші планети. І з часом столиця паралізувала сама себе.

Звісно, через кілька днів усе налагодилось, і ось імператриця прибула на планету, де знаходився замок панівної родини дракарійців, на дивному човні. Він розкрився, маючи декілька шарів, та огорнув себе прозорим куполом, після чого з гучним ударом відчинились двері, і з них вибігла варта Вермітору, від чого варта дракарійців стала напруженою.

Але вони не нашкодили, а лише стали по периметру купола, а за ними слідом вийшла сама імператриця Русіда Вайнер Вермітор.

— Це воістину історична подія! — кричали репортери один поперед одного. — Ми на порозі нової ери!