9 Розділ

Я плакала дуже довго. Хтось накинув на мене плащ, захищаючи від світу та зігріваючи. Але біль не минав. Так мало статися, такий був задум від самого початку. Тоді чому мені було так боляче? Чому я оплакувала минулу себе? Чому не могла встати на ноги?

Нарешті мені довелося це зробити, і я, озирнувшись, побачила свого брата по батьковій лінії.

— Радий бачити тебе, сестро Русідо, — він схилив одне коліно і заговорив більш офіційно. — Радий бачити вас, зоре Вермітору, імператрице Русідо Вайнер.

Я зітхнула і, піднявши голову, скинула важкий плащ на землю.

Так, такою була домовленість: у мене був час пожити своїм життям, рівно до того моменту, поки волосся не почне сивіти. Відтоді я вже не належатиму собі, а стану імператрицею та візьму відповідальність за найбезжаліснішу галактику з усіх відомих всесвітів — за Вермітор. На Землі це було б кліше для наукової фантастики, але це була моя реальність, хоч як складно було її прийняти.

Відтепер я — Русіда Вайнер Вермітор. А Зоряна Бойко загинула для всіх, окрім моєї матері, яка також була тут і схилила голову з усіма, хто був у кімнаті.

— Я приймаю вас за своїх підданих і даю клятву захищати вас, ваші інтереси та інтереси Вермітору. Я — ваша законна імператриця Русіда Вайнер Вермітор!

І всі, хто був у кімнаті, як один приклали руку до серця, визнаючи мене законною володаркою.

***

Офар Естен

— Прокидайся! — хтось витягнув мене зі світу сновидінь, і в очі боляче вдарило щось яскраве. — Довго ще ти збираєшся забувати про свої обов'язки капітана драконів? У мене і так крихке становище через Маркела. Ти хочеш зробити мене ще слабшим?

Так, хто це міг бути, крім мого любого брата-імператора?

— Дай мені спокій і йди геть!

Я кинув у нього пляшкою, що так вдало лежала під рукою, і вона розбилася об стіну.

Вони, ці кляті верміторці, не залишили мені нічого, щоб попрощатися, нічого, що я міг би поховати. Ті кляті покидьки вбили її, а я її відпустив. Відкоркувавши чергову пляшку, я знову випив із горла. Пошуки корабля нічого не дали, зайти за кордон я не міг, я не міг помститися за смерть моєї коханої.

— Офаре, невже вона була така важлива для тебе?

Я подивився на брата і дістав перстень, що весь цей час був поруч. Його заповіла мені наша мати-імператриця перед смертю.

— Вона була важливіша за всесвіт, брате. Вона — моя зоря... моє повітря... а вони її в мене відібрали... і я нічого не зміг зробити... навіщо, ну навіщо я її відпустив...

Біль від втрати стискав і не давав вільно дихати. Хотілося просто кричати або піти слідом за Зоряною.

Але я запивав усе алкоголем. Брат не витримав і пішов, потім приходила Адара, але я її не слухав. У голові постійно звучали останні слова Зоряни: «Я тебе кохаю».

Зігнувшись у безладі, який сам накоїв, я закрив обличчя руками і бажав лише одного, щоб вона прийшла до мене уві сні. Щоб хоч так побачити мою зірку.

***

Русіда Вайнер

-Прокидайтесь ваша ясносте.

Штори в моїй новій кімнаті відкрились впускаючи яскраві сонячні промені. 

Підвестись було дуже складно, я проривіла пів ночі, а другу половину не могла заснути через біль в голові. 

-Вас чекає багато справ…

Кірна моя покоївка допомогла мені встати та одягтися.

-Я і сама можу…

Будь які мої доводи вона приймала легкою посмішкою.

-Монарх може все, але не має робити нічого сам. Звикайте ваша ясносте.

Одягнувши мене в ніжне блакитне плаття та під супроводом командира армії відправили на навчання. 

Всі зали були всіяні білим камінням різних розмірів. 

В місці де мене привели стояв стіл та вже знаходились якісь верміторійці та мій брат.

-Вітаю зорю Вермітору!

Всі приклонили голови а брат вийшов перед.

-Дозводьте представити вам ваших вчителів ваша ясносте вони навчать вас самообороні, етикету та мистецтву управління, також за вашої згоди вони можуть бути вашими радниками. Я оглянула трьох чоловіків та жінку і кивнула.

-Наступні місяці я сподіваюсь на вашу допомогу. 

***

Офар Естен

Я провів церемонію поховання, без тіла. Не Знаю як інші хто знав Зоряну на це відреагували.

Але для мене це прощання було дуже важливе, хоча і не вірилось що вона померла. Було відчуття що вона не там, що вона жива просто десь далеко. 

Капітан в якого вона проходила практику та декан академії дивились на мене як на тварину. Її подруги стояли та плакали а принцеса заспокоювала їх та з сумом дивилась на труну по той бік вікна. Там не було тіла, лише всі її речі. Там були спогади про неї. 

І я їх відпустив, я мусів це зробити. 

-Ти зробив правильний вибір.-Важка братова рука лягла мені на плече.-Так треба, так стане легше.

Труна вилетіла в відкритий космос та загорілась. Таким чином всі друзі Зоряни з нею попрощались бажаючи щоб її душа ширяла в спокої між зорями.

***

Русіда Вайнер

Розкішна сукня, вишита народними візерунками та прикрасами червоного кольору, рубінова корона та символ правлячого роду — рукавиці з гербом Вермітору. Усе це було на мені 

Волосся побіліло, звичні риси обличчя змінилися, а очі стали фіолетового кольору. Від мене минулої не залишилося нічого, і це зробили мої ж гени.

Згадуючи тепер ту ніч, коли я познайомилась із братом і пройшла той клятий тест, цей спогад викликав нервовий сміх. Я думала, йому потрібен трон, тому він мене шукав. Але ж ні, він діяв за наказом і безумовно виконав усі вказівки. І остання відбувалася саме зараз — посадити мене на трон і мати відпочинок та спокійне життя маркіза десь на планеті, подалі від замку імператриці.

Знайшовши мене, він змусив пройти тест, а саме — штрикнув мене голкою з якогось каменю, і той засвітився білим. І всі задоволені та щасливі.

Але... як же моє щастя?