8 Розділ

Адара Сол

— Ти хоч розумієш, що ти накоїла? — кричав на мене імператор.

Я вперше чула його таким, тому інтуїтивно заховалася за батьковим плечем, як робила завжди, коли на мене кричали мама або няня.

— Досить, Ваша Ясносте. Моя донька зробила свій вибір, і я не скажу, що він невірний, з огляду на те, скільки шкоди завдала ваша дружина моїй доньці, моєму дому та моєму бізнесу.

Таким був мій батько. Він не гнався за грошима, а ставив нас із братами на перше місце. Тільки потім йшли бізнес і влада.

— Е, ні, Маркеле, ти не посмієш взяти свої слова назад. Твоя донька мусить бути спадкоємицею до останнього подиху, як заведено в літописах. В іншому разі ти пошкодуєш...

Даремно він це сказав.

— Ха, я? Пошкодую? Не смішіть мене, Ваша Ясносте. Вся ваша зброя, всі кораблі, які ви маєте, належать мені, і я можу в будь-який момент їх деактивувати. Спробуєте мене вбити чи зачепити когось із моєї родини — і ваш замок не вистоїть і дня. Тож подумайте, Ваша Ясносте, чи в тому ви положенні, щоб мені погрожувати.

Я навіть не знала про цей маленький, але такий важливий нюанс.

Імператор під натиском батька відступив, а тоді подивився на мене.

— Ти ще пошкодуєш про свій вибір, але буде пізно.

— Не хвилюйтесь, моя донька ні про що і ніколи не шкодуватиме, — пролунав голос батька до зачинених дверей. — А моя маленька зірочка виросла.

І мене закутали в теплі обійми, такі рідні й ніжні, що захотілося плакати.

***

Десь на задвірках галактики. Невідома планета.

— Це дівчисько все ж показало свою сутність.

На стіл полетіла газета, де великими літерами було написано: «Хто вона — таємнича супутниця найзавиднішого жениха галактики?».

— Просто командира їй виявилося замало, вона захотіла собі брата імператора. Яка ж вона нахабна, як і загалом усі людські жінки. Її негайно потрібно знищити, щоб ця хвороба не прийшла в нашу країну та світ.

За круглим столом сиділи ще двадцять створінь, чию расу закривали накидки, вуалі та маски. І всі вони погодилися з думкою того, хто був на чолі столу.

— Ми, служителі Сонця, не дозволимо людській крові перемішатися з дракарійською.

Усі в кімнаті встали, поклали руки на стіл, і від їхніх рук усередину столу пішли промені, створюючи нехитрий візерунок сонця. Рішення було прийнято одноголосно.

***

Інша частина галактики. Імперія Вермітор.

— Ти мусиш повернути її додому... Час настав...

Син імператора та ще кілька слуг стояли біля нього. Схудлий і немічний, він доживав свої останні дні та бажав, щоб його місце зайняла єдина дитина, в якій було найбільше королівського гену.

За своє життя імператор був ще тим гульвісою. Облетівши ледь не кожну галактику, він усюди залишав своє насіння. Але з такого великого числа дітей найбільш підходящою виявилася дівчина з відсталої планети Земля. Навіть син, народжений від коханої дружини, не успадкував і половини гену влади. І тепер йому доведеться віддати своє законне місце іншій, незнайомій дівчині, нехай і сестрі.

Так, життя — жорстока штука.

Та він лише схилив коліно перед батьком, що нарешті пішов до кращого світу.

— Я клянуся, я поверну її додому, і зоря Вермітору знову зійде на трон.

Останній подих так важко вийшов з його легень, що син не витримав і відвернувся. Але швидко взяв себе в руки.

— Передайте нашим підданим, що цикл зорі завершився і вона згасла.

Усі заметушилися, не помітивши, як син востаннє схилив голову перед батьком, а тоді підняв її і стер одиноку сльозу. У нього не було часу на траур. Треба було негайно забрати нову зорю та привести її до влади. Інакше буде біда.

***

Зоряна Бойко

Закінчення балу я не встигла побачити. Чому, запитаєте ви?

Все банально та просто. Випивши три келихи дракарійського вина, мені стало зле. Капітан у той момент із кимось розмовляв і не помітив, як я вже добряче напилася.

Коли Офар усе ж підійшов, я ледь стримувала блювотні позиви, і мене швидко доставили у вбиральню.

Що було далі?

Я не знаю, яким дивом, але все, що було в мені, вийшло не в унітаз і не в раковину, а прямо на костюм. І, як ви розумієте, не на мій, а на Офаровий.

Далі? А далі темрява. І ось питання: як із цієї ситуації я потрапила в цю? Картина маслом: я з Офаром в одному ліжку, голі, лежимо, і він мене обіймає. І тут я намагаюся зрозуміти, в який момент і де я звернула не туди.

Ні, тіло в нього гарне, і те, що внизу, не маленьке... Так, я подивилася. Але як і чому я цього не пам'ятаю? Кляте кліше: напитися і переспати. Я думала, таке тільки в книгах буває.

Схоже, від мого сіпання він прокинувся.

— Я так розумію, ти прокинулась? Добре, адже на нас чекає довга розмова. Тож лежи і слухай...

Мене обійняли, ніби боячись, що втечу, і почали читати нотації про шкоду алкоголю, випадкові статеві акти та необдумані вчинки.

Далі пішла мова про його почуття. Він зрозумів, що кохає мене, проте не знав, що з цими почуттями робити і чи потрібні вони мені. Тож він запитав прямо, а я не знала, що йому відповісти.

Я ж бо давала собі обіцянку, що нікого не впущу в своє серце та життя, що не закохаюсь і не зроблю нікому боляче. Але процес пішов сам собою.

— Я думаю, ми можемо спробувати... — І я обійняла його у відповідь, ніби боячись своїх слів.

Після цієї розмови всі наступні дні були наповнені щастям. Я гуляла з тепер уже принцесою Адарою Марсел і ходила на побачення з Офаром. Він проявляв себе як справжній джентльмен, дарував квіти, водив гуляти в гарні місця, які я ніколи не бачила і не побачила б, якби не він. Ми навіть літали на планету, де сама вода і лише кілька маленьких островів-станцій, спеціально збудованих для відпочинку. Я там наплавалася та насміялася від душі.

А далі час, відведений на стажування, сплив, і мене забрали в академію. Цілий рік ми обмінювались листами, спілкувались та ділились новинами. А мене тим часом з'їдало відчуття суму, бо наш час спливав. Випустившись, я відсвяткувала цей день у колі подруг і мого кохання. А наступного дня прокинулась і побачила білу волосину. Це і був перший знак і початок нашого кінця.