5 Розділ

Наступні години практики проходили вже більш спокійно. 

Члени екіпажу та і взагалі всього судна потроху змирилися з моїм перебуванням на кораблі. Деякі навіть вітались, проте були й ті хто був негативно до мене налаштований, та їм весь їх запал перекривав капітан.

Так я і добула до кінця цього року, аж поки в моє тихе і відносно мирне життя знову не постукала чергова новина.

– Ти чула, Зоряно!? – Рося вилетіла в мою каюту та з розгону почала щось, тараторити.

Якщо чесно я нічого не розуміла позаяк половина слів була на міжгалактичному, а половина на дракарі. Схоже вона знову дізналась щось неймовірне, на її думку.

– Що саме я мала почути? – сенсу лягати спати далі не було.

Тепер мою увагу привернуло те, як вона була вдягнена і я протерла очі.

Скуйовджене волосся, на якому доречі висів гребінець, піжама з дивакуватими створіннями та один капець на нозі.

От це вже цікаво.

– На цьому кораблі буде проходити практику один з Маркелів, точніше Маркел Саі Молодший...

Чорт забирай, черговий непереможний розумний і красивий. Що ж вони всі як не завидні наречені, так писані красені?

По тому, як Рося підскакувала, було зрозуміло одне, про спокій можна забути. Пожили й досить.

А тепер повернемось трохи до історії.

Маркели це клан, що нарощує свої статки, своїх людей та своє озброєння роками, найбільша фірма, найкраще обладнання та найновітніші технології. Все це можна сказати про них. Королівські родини хотіли мати з ними дружні відносини, подейкували навіть, що нинішній глава є братом самого короля. Чому почались ці розмови? Бо саме їх доньку, через відсутність спадкоємця зробили єдиною спадкоємицею трону. Що лише збільшило вплив їх родини на розвиток всесвіту та дракарійців в ньому.

«Озброєні до зубів собаки» так називали Маркелів, земляни.

Теперішній глава був розумним та хитрим, однак імені його я так і не запам’ятала. Але знаю точно, крім доньки є ще п’ять синів, четверо допомагають батькові розширятись, донька допомагає імператору, а п’ятий… ну що тут скажеш. П’ятий син це ураган в дракарійській подобі, і я зараз не перебільшую. Розбити корабель батька та побити пілота і капітана, на таке не кожен здатен. А в нього виходило на ура.

І оскільки свої погроми він робив в галактичних розмірах, то про його норов знав якщо не кожен, то кожен другий точно. І схоже, що тепер цей п’яниця та пройдисвіт буде з нами на одному кораблі, така собі новина.

Сподіваюсь капітан має заспокійливе в достатній кількості, бо це буде важка практика.

Через декілька земних днів Маркел молодший дійсно прибув, йому виділили звичайну форму флоту та каюту і на деякий час все затихло. Я з ним жодного разу не зустрічалась та і не горіла бажанням його бачити. А дівчата як моє єдине джерело інформації теж мовчали.

Тож все було спокійно та майже тихо.

– Рейо, хотіла запитати в тебе нема ще однієї заколки? Бо я схоже свою знову загубила. – Рося як завжди посіяла якусь річ.

А Реї лише залишалось важко зітхати та носити деякі речі по дві штуки, щоб в разі чого дати одну сестрі.

– Росю, це яка вже по рахунку заколка? Може досить? – і зняла з руки чорну резинку. – На от, тримай, тіки спробуй загуби я тобі голову скручу! 

Схоже хтось був не в дусі.

Ми як завжди були в залі відпочинку, тут відкривався неймовірний огляд на космічну красу і можна було посидіти на м’якеньких пуфиках та потеревенити. 

 Я лише усміхнулась на сварку сестер, які почали знову прирікатись на дракарі та попивала сік. Блаженство, побільше б таких годин....

Вибух прогуркотів на весь корабель, судно затрясло, не розуміючи, що сталось я подивилась в сторону вікна, один з двигунів, він не витримав та вибухнув.

– Чорт, я ж казала Ліаму бути обережним з двигуном! – кричала я у весь голос, перекрикуючи сирени. 

Схоже машиністів поранило.

Не довго думаючи, я побігла прямо до двигуна, там вже були медики, деякі дракарійці лежали без тями деякі вже були мертві, а деякі кричали від отриманих ран. Я тим часом побігла до панелі та набрала капітана.

– Доповідайте! – це був явно не капітан. – Що там, доповідайте! Ця колимага ще зможе летіти?

Я нічого не відповіла, просто побігла до медиків. 

– Дайте мені снодійне та шприц! Це не мені, це для того хто зараз за штурвалом. Скоріше!

Схоже і без пояснень було зрозуміло про кого я, бо шприц одразу опинитися в мене в руках. 

Бігла я так швидко, як тільки могла, при цьому мене трясло від злості, тому я декілька разів не вписалася в поворот. 

Як він міг так вчинити? Та хто, чорт забирай, йому це дозволив? 

Коли я ввійшла на місток капітан лежав на підлозі, а всі решта сиділи на своїх місцях і не рухались. 

А от ідіот за панеллю мене не помітив, тому, коли я вколола йому снодійне, він лише слабо запищав, і відключився. 

Далі все відбувалось швидко, капітана занесли в мед пункт, а цього дебошира в каюту без алкоголю, зброї та при охороні. 

Нормалізувати корабель зайняло набагато більше часу ніж я думала, попутно робити звіт про ситуацію і того складніше, плюс я перевіряла стан інших двигунів, що дивом не вийшли з ладу слідом за першим. Нарешті ставши на правильний маршрут я видихнула з полегшенням. 

– Де носить пілотів? – поставив питання капітан.

Я ошелешена розвернулася в його сторону, голова перебинтована і кульгає на одну ногу, але в цілому живий і майже не ушкоджений. 

– Ви то що тут забули, вам спокій треба і відпочинок...

– Так, давай я сам вирішу, що мені треба... а тепер скажи мені де пілоти.

Я зітхнула і показала відео з камер спостереження. Де ці два бовдури досі випивали. 

– Звільнення їм схоже не страшне… ну нічого, зараз я їм влаштую. – і швидким кроком відправився на вихід. – До речі, дякую...

Я завмерла на секунду і лише кивнула його відображенню в панелі.