4 Розділ

Сміт Макенсі

– Тобто тебе побила людська дівчина? – наді мною буквально сміялись. – Кому скажи не повірять, самого Макенсі побила дівчина та ще й людська. Ва-ха-аха!

– ДОСИТЬ! Так побила, я на те заслужив. І що з того?

Я не розповідав йому, проте в тому коридорі була камера і звісно ж все побачила охорона академії.

– Це треба зберегти та показати його високості!

Від його сміху в мене почало закладати в вухах.

– До речі, я з самого початку зрозумів, що дитя навчатись прилетіло, але ж ти мене і слухати не хотів. На от її резюме прочитай і заспокойся нарешті. А я краще попрацюю, бо вже живіт від сміху болить.

Я взяв в руки електронну папку та відкрив першу сторінку, звідти на мене дивилась вона, чорне волосся бліда шкіра, карі очі та привітна усмішка. Я не прочитав там нічого нового, Зоряна Бойко, двадцять один рік, раса земна, навчалась в декількох школах оскільки мати постійно подорожувала через свою професію танцівниці.

Саме це і викликало підозру.

Відмінні оцінки, гарно вправлялась в пілотуванні, здобула п'ять золотих медалей. Але її таланту і шансу не дав Земний флот. Дракарійці вже давно побороли цю гендерну нерівність та схоже людям подобається наступати на ті ж граблі.

– Не бачу тут нічого нового.

Папка полетіла на стіл, а я зібрався виходити.

– Ти так і не зрозумів так? – Таємничість, з якою він це сказав, змусила мене зупинитись.

– А що я мав зрозуміти…

– Вона талановита, не наділена людською жадібністю та бажанням захопити. Вона мислить інакше, поводитися інакше, мені здається вона на половину людина. – Декан взяв папку в руки та поклав в ящик. – В ній є щось, і я не тільки про схожість з дракарійцями, але і про поставу, манеру говорити, навіть те як вона тебе вдарила. І я вважаю нам потрібен такий пілот як вона, навіть якщо це в майбутньому створить для нас проблеми.

Я лише коротко кивнув, переварюючи почуті слова.

– Добре, сподіваюсь твоя інтуїція нас не підведе.

***

Зоряна Бойко

– Я так хвилююсь, що в мене аж живіт крутить! От було б добре потрапити до когось відомого – Рося поклала голову на стіл і жалісно заскиглила.Я вже збилась з рахунку скільки разів вона це повторила.

Воно і не дивно, сьогодні в нас день розподілення. Нам та ще двадцятьом студентам дадуть капітана та кураторів, які будуть нас навчати.

Корабель, що нам дали, був есмінцем Роласі-34 один зі старих версій п’ятого покоління кораблів. А отже він буде часто ламатись.

Для зрівняння в флоті дракарійців двадцять п’ять поколінь кораблів де перший це най-най перші кораблі що були створені, а двадцять п’яте це остання модель з найновішою технікою та начинкою.

– Треба сподіватись на краще. – Рея як завжди фонтанувала оптимізмом.

Коли ми зійшли на корабель, нас вже чекали.

– Мене звуть капітан Лібейр Овсон, від сьогодні та до кінця п’ятого року ви мої підопічні. Скажу одразу, плакси, скиглії та інша наволоч на моєму кораблі не затримається.

Він ніби навмисно при слові «наволоч» подивився на мене.

Ой відчуваю буде весело. І схоже не лише мене осяйнула ця думка. 

– Сьогодні ви можете відпочити, а завтра, я подивлюсь на ваш рівень пілотування та вирішу кого відправляти назад в Академію. А тепер вільно!

Я взяла сумку та пішла разом з дівчатами у свою каюту

– І що тепер робити? Він же сто відсотків нас завалить. – Рея як завжди починала панікувати перша.

– Не треба розганяти паніку, сестро, ми впораємось... в нас завжди виходило вийти з ситуації й зараз вийде.

– Ой не скажи, Росю, ой не скажи. – Я вперше була згодна з Реєю. – Він ясно дав зрозуміти, що мені тут не раді кого і виженуть, ак це мене...

Далі весь наш вільний час пролетів в обговоренні проблеми та того як би нам її вирішити. Та, як би ми не старались, в голову нічогісінько путнього не приходило. Ми були на есмінці, а отже буде два пілоти в команді й треба було б якось себе показати. Так і не вирішивши, що робити, на наступний день ми вже були на містку.

А там уже кипіла одна капітанська шапка.

– Ну хто так пілотує! Вас там що взагалі нічому не навчили? Ви так мені всі двигуни спалите! Ану геть звідси!

Тоді його погляд зачепився за мене і почалося.

– І що на моєму кораблі забуло людське дівчисько, геть з палуби, щоб я тебе не бачив. – Та, на жаль, я була готова до такого.

– Я маю певне право тут знаходитись, вам дали списки та інформацію про тих хто буде в Вас на кораблі тож я маю повне право теж проходити тут практику...

– Ти баласт, і до того ж дурне дівчисько! Я взяв тебе, бо жоден інший корабель не мав бажання! Не хочеш іти? Добре стій, та за штурвал я тебе не пущу!

Після його слів щось десь голосно гепнуло корабель похитнуло і світло погасло, а тоді знову ввімкнулось. Схоже хлопці, що сиділи за штурвалом, остаточно добили двигуни.