2 Розділ

Ранок на новому місці здавався незвичним, недоспаним та злим, незвична кухня, косі погляди для мене, як не дивно, були звичними. Та схоже дракарійці в цьому гуртожитку ніколи не бачили як виглядає звичайна людська дівчина, один з просоння навіть зі сходів впав. 

— Це що за опудало ? – здивовано питали деякі студенти поки я готувала їжу.

Їх до речі тут було повно, ніби вони прийшли подивитись на якийсь вид тварюк, що зникає. 

Знали б вони, як важко мені було злізти з ліжка. 

Відповідно на пару я прийшла у вигляді чорної чупакабри й одразу розплилась по парті чорною плямою. Як не дивно, сусідок я знову помітила перед собою, коли зайшов педагог. 

— Добрий день, любі студенти, сьогодні в нас з вами одна єдина пара, і далі я буду присутній у вашому житті лише як ваш керівник… Не для всіх звісно, а лише п'ятдесяти найкращих, решту розподілять відповідно до списку. Тож в нас з вами історія Зоряного флоту…

Він був дивний і говорив з ледь помітним акцентом. В чому виражалась його дивакуватість? 

В поведінці. Він довго щось шукав у планшеті причмокуючи при цьому, потім поліз кудись під стіл і це все було зі швидкістю… лінивця. Він робив все ну дуже повільно.

– Тож. – знайшовши нарешті окуляри, які висіли в нього на шиї на ланцюжку, він продовжив свою промову. – В ті часи, коли ще не було Зоряного флоту, всіх манив та цікавив космічний краєвид. Всі раси так чи інакше тягнулись до незвіданого та таємничого. Врешті дракарійці змогли знайти спосіб, як підкорити космічні широти. І з гордістю заявляю, що саме наша раса була однією з перших. Та як ви всі знаєте було дуже багато проблем з космічними кораблями. Паливо та енергія, їх треба було десь брати, щоб корабель міг працювати. Уявімо, що ми захотіли покинути рідну планету і для цього нам звісно ж потрібен корабель і бажано той що працює. Інакше екіпаж корабля може якщо не постраждати, то загинути. В будь-якому кораблі має бути енергія для двигуна паливо та жива енергія тобто працівники, ці два види енергії є повністю незамінні. Це наш народ вирішив доволі швидко та з'явилась інша проблема де зберігати паливо, тоді створили портативний електричний реактор, завдяки якому зараз літають практично всі наші кораблі. Тож із паливом вирішили та його треба було дозаправляти, можна було б від сонця, але відлетівши від зірки ми просто заглухнемо, тоді в хід пішли варп стрибки, хоча зараз вони не використовуються тоді це було логічним розв'язанням проблеми. Один стрибок на велику відстань зменшував час на дорогу та використання палива, проте він не був безпечний. Космічні тіла розрахувати було складно, через що траплялось що кораблі просто розбивались. Та наш народ тоді й досі досліджував і досліджує різні способи розвитку та дослідники дають нам нові можливості, а за допомогою них створюються Зоряні союзи…

Голос в нього був спокійний та монотонний, тому з часом багато хто зі студентів задрімав. А я слухала здивована новою інформацією, що чула. Сон, до речі, як рукою зняло та деякі терміни я все ж не розуміла тому записувала. А решту, що було дуже цікаво, коротко конспектувала в планшеті тож пара для мене закінчилась дуже швидко. Далі в нас була фіз підготовка і вів її мій куратор і йти мені туди хотілось в останню чергу.

В залі з високими стінами зі скла був стадіон і на тому стадіоні були ми всі. 

– Я не знаю де ви навчались, я не знаю хто вас навчав… Але кожного дня до початку пар я хочу, щоб ви бігали десять кругів. Ті, хто проігнорує моє прохання, будуть отримувати подвійне навантаження під час пар.

Ну що я можу сказати, Ротьє Соломон був солдатом від п’ят до маківки. Підтягнутий, з широкими плечима і що дивно для дракарійця він був лисий, повністю лисий.

– А тепер почнемо з розминки, далі двадцять кругів та спаринги. Ті, хто не зможе пробігти двадцять кругів, будуть проводити спаринг зі мною. Винятків не буде.

І почалося.

Я була натренована фізичними вправами від мами, тому мені не було важко. Так, моя мама розробила комплекс вправ, щоб не гладшати, як для танцівниці їй це було дуже важливо, а мені як для майбутнього пілота. Але дивлячись на інших, було враження ніби вони не знали на що йдуть. В деяких так хрустіли коліна, що було чутно на весь зал, інші захекались і лише одиниці виконували вправи без єдиного звуку.

А наш тренер тим часом ходив по залу і вигукував щось типу «ледарі», «з такою підготовкою ви тут не протягнете!». Чи варто дивуватись, що десь сто дракарійців одразу впали без сил і потрапили в руки таких самих першокурсників медиків. Схоже це був ще один спосіб показати, що якщо ти не робитимеш вправи, то помреш від рук студентів з мед факультету.

На десятому колі практично всі зійшли з дистанції, я була б в їх числі якби періодично не змінювала темп бігу, тому я змогла пробігти ще сім кіл, під крики тих хто проводив спаринг з Соломоном. Поки врешті не залишилась сама.

– Ви подивіться, людське дівчисько витриваліше за вас. – ось тут зараз образливо було. – Агов, ти, досить бігати, можеш відпочити, якщо треба медична допомога іди до медиків.

Я зупинилась і сперла руки об коліна, мене трясло, але сідати не можна було, після такого інтенсивного бігу тим паче. Тому я повільно, під пильним поглядом викладача, доповзла до трибун та сперлась на огорожу, яка розділяла зал та трибуну.

Так то краще.