1 Розділ

– Що це тут забуло?

Дві дракарійки сиділи прямо переді мною та розмовляли своєю рідною, дракарі. Це древня мова їх народу якою вони в основному спілкувались біля іншопланетних рас. Проте я знала цю мову, доволі добре знала.

Звісно є єдина міжгалактична мова, проте не забороняється використовувати рідну мову раси.

– Не знаю, я сама в шоку, людина… В нашій академії, немислимо! – її співрозмовниця ледь не вибухала від невдоволення. 

– Ці створіння дурні та недалекі, не схоже що це зможе пройти вступний іспит, не хвилюйся, це тут ненадовго.

Вони разом кивнули ніби підтверджуючи слова однієї з них і почали далі обговорювати якихось дракарійців та інші дурниці рідною мовою.

Я якщо чесно сама не знала що я тут забула, подавала я документи в п'ять університетів Землі та цю академію, в мене були відмінні оцінки з всіх необхідних предметів та курсів підготовки. Проте університети Землі мені відмовили, як вони написали “Через велику кількість охочих вступити саме в їх ВНЗ абітурієнтів”.

Проте справжня відповідь була очевидна.

На флоті тим паче земному, терпіти не могли жінок. 

Виключенням була дракарійська академія, та я досі не впевнена, що в мене вийде вступити в академію, тим паче таку елітну.

Я ж бо людина.

– Ти мусиш спробувати, щоб потім не жалкувати про втрачений шанс. – пошепки сказала я мамині слова, перед тим як вона відправила мене у вільний політ в прямому сенсі цього слова.

Дякую, мамо, ти мені ДУЖЕ допомогла! Я не була зла на неї, проте була обурена, вона завжди була легковажною та неуважною у розв'язання питань тому згодом всі питання почала вирішувати я.

Але це вже край.

Ну от тепер від цих дурних думок розболілась голова. А від того що зал де я сиділа гудів як вулик, від новоприбулих абітурієнтів, почало сіпатися око. Погляди в мою сторону так і зовсім дратували. Ну так, я єдина людська жінка в радіусі ста світових років і що.

До людських жінок завжди ставились зневажливо і на те була причина. Для іншопланетних рас ми були по типу комах або бліх, які були скрізь і при цьому могли відгризти пів статку.

З чого все почалось? 

Ну напевно з приєднання Землі до Альянсу Галактик, всі люди отримали свідоцтво про те що вони земляни й ніби все було добре. А тоді якась дуже “розумна” людина написала роман про безмежне кохання інопланетянина та земної жінки, і почалося.

Бажаючи отримати інопланетного красеня, як в книзі, людські жінки відправились підкоряти космос. І це призвело до дуже великих проблем, зрештою багато хто повернувся з розбитим серцем та алергією на всіх інопланетних створінь. Моя мама теж була в їх числі та і я з'явилася в результаті її прогулянки по космосі. Безперечно досі є такі хто намагається знайти щастя в інших галактиках та їх значно поменшало. І все завдяки тим же дракарійцям. 

А от до речі й один з них зараз буде проголошувати промову. На імпровізованій сцені, біля мікрофона, став істинний дракарієць. Чорне волосся, смуглява шкіра та луска блакитного кольору на руках та вилицях ну і відповідно чорна форма з емблемою факультету пілотування. Взагалі чорний колір це найулюбленіший колір дракарійців, він не траурний, а скоріше святковий, наскільки я знаю вони навіть одружуються в чорних вбраннях. 

– Дорогі абітурієнти, я знаю що більшість з вас прибули сюди в надії вступити в нашу академію, і я вдячний за те що ви проробили весь цей шлях…

Мене зараз вирве від цього медового голосу. Чоловік пильно оглянув зал і продовжив промову.

– Але, як декан факультету пілотування я мушу повідомити вам, що не всі будуть прийняті й те що ви на відмінно пройшли онлайн екзамен, це не показник… Для нас це не показник. За традицією цього закладу ви маєте скласти ще один тест з пілотування. Та за результатами цього тесту в академію будуть прийняті лише шістсот найкращих студентів…

Гул в залі здійнявся такий сильний, що далі вже не було чутно, що він хоче сказати. Тут явно було більше ніж шістсот абітурієнтів і вони хочуть відсіяти більшу частину, ну нічого, мені ж краще. Спробую, не вийде, піду поступлю на співачку або режисера. 

Певний час знадобився, щоб всі абітурієнти затихли та нас відвели в аудиторію з симуляторами. Це були коробки, які точно повторювали рухи корабля, ніби справжнього. Мені дістався номер тринадцять, посміхнувшись я сіла всередину і після короткого інструктажу від не дуже привітного дракарійця я запустила симулятор. 

– Зараз ви всі приєднані до однієї системи. Ваше завдання знищити якомога більше противників. – голос декана трішки несподівано пролунав і змусив мене здригнутися.

– Ваші противники це такі ж студенти як і ви, потрібно протриматись поки не залишиться шістсот найкращих і вважайте ви в команді нашого величного флоту. Нехай вам допоможе Дракаріс, екзамен оголошую відкритим.

Після його слів закінчився відрахунок до старту. 

І я стартанула.

Набоїв в мене було більше тисячі, як і ракет. Дисплей дуже нагадував безпілотник і я з радістю почала маневрувати та бити всіх кого бачила. За мною декілька разів намагались летіти хвостом та їх я скидала один об одного.