Розділ 57. Зоряна вперше підіймається в повітря.

У вихідний, коли не треба було йти до школи, Зоряна неочікувано залишилася вдома сама. Тато вже з самого ранку був на роботі, а мама кудись пішла по своїх справах. Здається, вона збиралася зустрітися з мамою Лізи. З того часу, як сім’я з Херсону проживала в них вдома, вони стали дружити родинами. Тож Руденька сьогодні насолоджувалася своєю самотністю та неробством і просто сиділа у вітальні, дивлячись новини по телевізору. 

На журнальному скляному столику на неї вже очікували чашка теплого какао, яке їй зварила, перед тим як піти, мама, та вівсяне печиво з шоколадними крихтами. Дівчинка збиралася було простягнути руку за черговим шматочком, коли зненацька в новинах показали як ворожа ракета росії влучила в багатоповерховий будинок в одному з українських міст. Ведуча почала розповідати, скільки дітей і дорослих там загинуло й Зоряна зойкнула від жаху. Вона схопилася за голову, й несподівано для себе піднялася високо в повітрі над диваном. Руденька боляче вдарилася тім'ячком об стелю й не на жарт перелякалася. 

— О, Боже, я що літаю?! — вигукнула, безпорадно розмахуючи ногами в повітрі. — Невже я можу літати?!

Вона очманіло обводила поглядом кімнату, думаючи як їй повернутися на підлогу. Як тільки-но вона про це згадала, як приземлилася прямісінько назад на диван.

Так Зоряна навчилася переміщуватися в повітрі та зрозуміла, що через емоції, навіть негативні, її здібності розвиваються краще та швидше. Чого вона ще не знала, так це того, що так мамин талант проявився в ній. Та на відміну від мами, Руденька в магію вірила й була надзвичайно щаслива мати такі вміння. 

Зоряна не могла не поділитися цією новиною з друзями та негайно написала їм. Через кілька хвилин ошелешених зойків у різних куточках світу, Белла й Пенелопа побігли й собі тренуватися. «Цікаво, — подумала Зоряна, — чи можу я навчитися підійматися вище дерев та будинків і збільшувати швидкість переміщення? Тоді б я стала схожою на тих славнозвісних відьом, яких зображують в мультиках та фільмах». Вона задумливо поглянула у вікно й подумала: «Я завжди мріяла літати. Як чудово, що я маю саме такий дар». 

Не в змозі більше дивитися трагічні новини, Руденька пішла до своєї кімнати й, зі здивуванням помітила, що на пальці в неї досі був одягнений срібний перстень зі смарагдом, який вона забулася зняти після свого вчорашнього повернення з бібліотеки. 

— Треба бути уважнішою, щоб якось їх не переплутати та ненароком себе не видати, — сказала вона й зітхнула.