Розділ 55. Діти вчаться матеріалізувати речі.

Всі п’ятеро друзів знову зібралися в Дмитра Івановича. Дідусь завжди був радий їх бачити, бо з ними зовсім не почувався старим чи самотнім. Діти весело сміялися, спілкувалися та продовжували тренуватися переміщувати предмети. Вони навіть разом об’єдналися, щоб підняти в повітря стола. Дмитро Іванович схвально кивнув, коли побачив, що вміння рухати предмети в просторі підлітки вже добре засвоїли. А далі дідусь запропонував їм навчитися нової навички — як матеріалізувати та створювати щось з нічого. 

– Точніше, …ем…, — сказав він, — це не зовсім «нічого». Це сила вашої енергії та ваших думок. Ви повинні зосередитися й уявити дуже ясно та чітко, що ви хочете отримати. А далі ви уявляєте як розріджене повітря, …ем…, разом з вашою енергією поступово міняють свою структуру та набувають обрисів того предмету, який вам потрібен. Якби ви добре знали фізику та хімію, то вам би було набагато простіше.

Проте, дітям це ніяк не вдавалося, як би вони не старалися. Жан навіть вдягнув персня, а втім, в нього все одно нічого не виходило. Він то і діло витирав гарячий піт на лобі. Тоді дідусь порадив загадати те, що їм дуже хотілося отримати, про що вони давно мріяли. Зоряна відразу згадала про мамині млинці й уявила їх так чітко: як вони виглядають, як пахнуть, як мама з усмішкою поливає їх сметанкою сонячного ранку за сніданком. В ту ж мить тарілка, доверху наповнена ароматними млинцями з’явилася на столі. 

— Пригощайтеся! — вигукнула щаслива дівчинка, показуючи на тарілку.

Друзі почали голосно хвалити Руденьку й підбадьорювати її. 

— Молодець! — вигукнула Пенелопа, схопивши подругу за руку.

— Так тримати! Яке корисне бажання! Заодно зараз і пообідаємо! — зрадів Жан. Белла ж лише закотила очі під лоба й відвернулася:

— Теж мені бажання, — тихо промовила.

Міха лише сором'язливо посміхнувся й підморгнув Зоряні.

У Пенелопи вийшло матеріалізувати маленький рожевий рюкзак. Однак, в середині він був жахливий — темний, з грубої тканини та без окремих відділень, бо дівчинка не достатньо чітко уявила, який він там насправді мав би бути. Міха, насупивши свої густі брови, намагався начаклувати моторний човен. Проте, лише одиноке кермо впало посеред двору Дмитра Івановича й покотилося по траві. 

— Не уявляйте нічого дуже великого, бо для вас це занадто складно поки що, — порадив дідусь, — краще почніть з незначних дрібниць.

Тоді Міха згадав густі ліси, що оточують озеро Блед й на його долоні з’явився маленький зелений листочок з дерева. Жан кінець кінцем зміг створити маленьку упаковку французьких парфумів, зрадівши, що зможе подарувати їх своїй мамі, а Белла отримала чудові брендові пухнасті рукавички, про які мріяла останній рік. 

— Ну це вже точно краще ніж тарілка млинців, — з насмішкою промовила Белла. Зоряна почервоніла.

— Чому ми це вміємо, а інші діти ні? — намагаючись перевести тему, запитав Жан. 

— …Ем…, десь у вашому роді були світлі чаклуни, — відповів дідусь. — Коли їх викинули з магічних королівств, то деякі з них пішли в самотнє одиноке монаше життя й вони просто чекають свого часу, щоб повернутися. Проте, інші знайшли своє місце у світі людей і забули про свій дар. Вони, …ем…, почали жити звичайним життям, одружуватися з простими людьми й магія заснула в них. Проте залишилася в їхніх генах. Зараз через покоління вона проявилася в вас, бо прийшов час змінити світ на краще.  

Діти вже збиралися йти від дідуся. Аж тут Зоряна несподівано затримала всіх і почала розказувати про світлого чаклуна Авіджу, який пообіцяв їй допомогу в боротьбі з Алоїзою та її прибічниками. 

— То ти кажеш, що світлі маги носять персні тільки зі смарагдом, а не з рубіном? — вигукнув здивовано Жан, поправляючи скуйовджене волосся. 

— Так. Смарагд то візитна картка світлого чаклуна та його особливий знак. Проте, ми все-таки мусимо носити персні з рубінами, щоб нас сприймали за своїх, — сказала Зоряна та додала: — А ще Авіджа говорив, що смарагд мовою каміння означає серце та любов, а рубін — пристрасть та жагу до життя. 

По дорозі додому дівчинка непомітно штовхнула в бік Пенелопу. Коли та підняла на неї свої очі, вона показала в кишені два персні. Ці персні були вже зі смарагдами. Дівчинка змовницьки підморгнула Пенелопі й побігла додому.