Розділ 53. Прогулянка до Бледу.

Міха разом з Зоряною повільно пливли на невеличкому дерев'яному човні до острова, що знаходився посередині озера Блед. Лише тиждень пройшов, як вода в озері розтанула й набула свого звичайного холодного смарагдового кольору. А ліса навколо потрошку зеленіли. Спочатку Руденька думала, що на сьогоднішню зустріч мають прийти всі, без виключення й що планується дружня прогулянка. Проте, коли зустрівшись з Міхою, вони відразу пішли до човна, нікого не чекаючи, вона з подивом зрозуміла, що це зустріч лише для них двох. 

Дівчинка ніколи раніше не бувала в таких місцях та не дихала таким свіжим повітрям. І зараз у неї аж перехоплювало подих. Вона повернула голову вліво, не маючи сил відірвати погляд від пишних лісів з прожилками зеленого, що густо, ніби ковдрою, покривали  схили та гори вдалині. По чистому небу пропливало лише кілька пухнастих хмаринок, що відображалися на дзеркальній поверхні води, від якої віяло вранішньою прохолодою. Природа була тут надзвичайно красива й місцями нагадувала Руденькій її рідні українські Карпати, куди в дитинстві вона їздила разом з батьками. 

Як і тоді, зараз у неї з’явилося відчуття невагомості, радості та легкості. Знаходячись тут і спостерігаючи ці до нестями красиві краєвиди, на мить здалося, що війни не існує. Що то десь там далеко, по телевізору, в іншій реальності, а не в неї вдома. Що життя прекрасне, а все інше їй наснилося. І хоча фактично війна дійсно була дуже далеко звідси, більш ніж за півтори тисячі кілометрів, водночас вона відбувалася в неї вдома, за кілька хвилин переходу через чарівні двері в підвалі.  

Міха скоса поглядав на Зоряну та веслував. Вони підпливли до острова, але туристів на березі спостерігалося не багато. 

— Зараз лише 8 ранку по місцевому часу, — сказав Міха, помітивши німе запитання в очах Зоряни.

Хлопець ледь витягнув тяжкий човен на берег, що був повністю покритий галькою. Руденька зловила на собі його погляд, однак він відразу відвернувся. Діти піднялися вузькою стежкою до каплички. 

— Ти можеш загадати бажання, — з таємничою посмішкою промовив Міха, — тільки для цього ти маєш триматися за мотузку й смикати її. І тоді твоє бажання обов'язково здійсниться!

Зоряна так і зробила, дивуючись, що самого дзвона в приміщенні каплички видно не було. Виднілася лише довга шворка, за яку й треба було смикати. Потім вони разом вийшли, щоб трохи прогулятися по території острова. 

— Ти живеш у дуже красивому місці, знаєш? — з легкою заздрістю в голосі промовила Зоряна. — Ми з мамою мріємо переїхати з квартири до будинку й щоб навколо була така ж неймовірна природа й повітря. 

Вона глибоко вдихнула та продовжила: 

— Скажи, невже й на цій світлій землі є також чорні маги? Мені важко навіть й уявити тут когось на зразок Алоїзи. 

— Я думаю, що темні сили теж люблять красу, — він поправив пальцем окуляри й знову, якось дивно поглянув на дівчинку, — чим світліше місце, тим привабливіше воно для темних.

Міха розповів Зоряні про чарівника, у якого працює — Акіна та про чарівне королівство Акідонія. 

— Взагалі, — додав хлопець, — Акін не такий вже й поганий. Він не агресивний. Я ніколи не бачив, щоб він ображав тварин чи завдавав комусь шкоди. Єдине, що можна про нього поганого згадати, це те, що він завжди похмурий й ні с ким не розмовляє. Відьмак вічно сидить в себе в підвалі та проводить там чародійські досліди. Я думаю, що він хоче раніше за Алоїзу винайти чарівний сплав металу й обійти її таким чином, — Міха весело засміявся. 

— Коли ми переможемо темних чаклунів та виженемо їх з королівств… — почала Зоряна. 

— Знаю-знаю, — нетерпляче перебив її Міха, — але я не хочу його кривдити. Насправді цей чаклун замінив мені батьків, яких я втратив. Він допомагав мені, платив за навчання, годував та одягав. Я не готовий завдати йому шкоди, навіть, якщо на чиюсь думку, Акіна треба вигнати.  

Зоряна замислилася. Виходить, що і в чомусь злому може бути вогник добра. Не так-то й легко відділити цілковите зло від цілковитого добра. «Можливо, моя тітка Ліда десь всередині також має щось хороше та людяне?» — подумала дівчинка.