Розділ 51. Зоряна знаходить сестру, якої їй так раніше не вистачало.

Руденька була єдиною дитиною в сім'ї й часто заздрила тим родинам, де було кілька дітей, адже вони могли один з одним гратися та спілкуватися. Проте зараз в неї з’явилося чітке усвідомлення, що вона нарешті знайшла собі компанію для ігор та дівчачих розмов. Зараз були зимові канікули. Тож Руденька з Лізою разом снідали, обідали, вечеряли, сміялися та дивилися серіали. Зоряна навіть познайомила подругу з вихованцем Шариком та показала їй свій район і парк, що був неподалік від дому. 

— Ти чудово малюєш! — з захопленням промовила Ліза, роздивляючись малюнки Зоряни.

Зорянина мама всі ці дні підтримувала маму Лізи. Вони разом ходили шукати квартиру, проте знайти відповідне житло було дуже важко. Вже через пів години після виставлення рієлтором будь-якого житла на сайті, його забирали. Треба було погоджуватися моментально.

— Ти не переживай, — заспокоювала жінку Зорянина мама, — це через велику кількість переселенців конкуренція на помешкання така божевільна, як і вартість оренди. Але ви все одно знайдете житло рано чи пізно. Можете жити у нас стільки, скільки вам буде треба.

Батько ж, своєю чергою, допоміг татові Лізи влаштуватися помічником механіка в те саме СТО, в якому працював тепер. І лише маленький Саша ходив хвостиком позаду Зоряни й Лізи та дивився на них переляканими та сумними оченятами. Після подій у Херсоні, він боявся залишатися на самоті та жахався гучних звуків.  

Так минув тиждень. Весь цей час Зоряна знаходилася поруч з Лізою, та в глибині душі вона кожного дня сумувала за своєю іспанською подругою. 

— Я вже майже все перечитала з того, що ми взяли в бібліотеці, — написала якось ввечері Пенелопа, — Ми всі дуже сумуємо за тобою!

— Я теж за вами сумую, — щиро відповіла Зоряна й зітхнула. Свої дві книги вона навіть не могла зараз дістати з шухляди. Дівчинка ходила кругами навколо столу й нервово гризла нігті, відчуваючи свою відповідальність за боротьбу та звільнення друзів від служіння темним чаклунам. Виходило, ніби Белла мала рацію й Зоряна зникла, лишивши друзів сам на сам з темними чаклунами.

Пройшло ще два дні. Вранці мама збудила дівчат:

— Прокидайтеся. Зоряна вставай, будь ласка. Ліза з Сашею та їхніми батьками сьогодні переїжджають в іншу квартиру, — повідомила вона.

Зоряна з Лізою спочатку засмутилися й похнюпилися.

— Ми будемо часто приїздити в гості, — запевнила Лізина мама. — Ми ще вам встигнемо набриднути, — й вона розсміялася. — Ви також навідуйтеся до нас в будь-який час. Ми завжди будемо вам раді.

Подруги домовилися, що обов’язково будуть зустрічатися хоча б раз на тиждень. 

— Обіцяй! — наполягала Зоряна. — Обіцяй мені, що будеш часто приходити до мене й регулярно писати та дзвонити! 

Дівчинка у відповідь міцно обійняла Зоряну. На очах в неї виступили сльози, ніби вона від’їздила кудись дуже далеко та надовго. “А якщо знову доведеться їхати? А якщо ця зустріч остання?” — думала вона.