Розділ 48. Моран рятує Зоряну від розлюченого натовпу.

Зоряна швидко йшла до замку Алоїзи, бо Пенелопа написала їй, що відьми там сьогодні не буде. Тож Руденька могла спокійно позайматися з Тихим уроками. В цей день на вулицях магічного королівства було незвичайно людно. Всі чомусь поспішали до Великої Площі. Зоряна вирішила подивитися, що там сталося й пішла за натовпом.  

Коли вона опинилася на площі, там вже зібралося багато чаклунів. І всі вони заворожено, навіть не кліпаючи та не відводячи погляди, дивилися на сцену. На помості зійшлися чаклуни в синіх мантіях. Вони міцно тримали за руки іншого відьмака, вдягненого в темно-червону накидку. Далі один з темних магів підійшов до краю сцени та викрикнув: 

— Цей темний чаклун зганьбив нас усіх! Сьогодні ми дізналися, що він допомагає світлим магам і навіть бере участь в змові проти нас. Цей відьмак зрадив нас і зараз ми його стратимо! Щоб кожен з вас, хто захоче також перейти на бік ворога, бачив що на нього чекає.

Після цих слів він підійшов до чаклуна в червоній мантії та схопив його за руку. 

— Ні! Ні, не треба! — відчайдушно намагався вирвати долоню бідолаха. 

Однак три інші темні відьмаки міцно тримали його. Далі чаклун швидко зняв з пальця бідолашного перстень з рубіном й підніс високо вгору, щоб юрба його бачила. Люди в натовпі зраділи та почали голосно вигукувати:

— Так йому! Зрадник! Смерть тобі!

Потім почувся гучний сміх у натовпі:

— Та подихай вже скоріше! Скільки можна!

Темні чаклуни любили видовища страждань чи смерті. 

В цей час бідолашний чаклун у червоній мантії швидко старів і усихав. 

— А-а-а, не треба, — вже не кричав, а лише схлипував чаклун, — я не хочу помирати.

За мить, йому вже було на вигляд років 90. Ще за хвилину, він без тями повиснув на руках, що його тримали. Момент і він перетворився на попіл, який спочатку осів на одязі темних чаклунів на сцені, а потім вітер розвіяв його в натовп. 

Спостерігаючи цю сцену, Зоряна почала тремтіти. Холодний піт виступив в неї на лобі. Серце шалено закалатало. Жах і глибоке співчуття до щойно закатованої людини пройняли її. Раптом, хтось поруч з нею голосно вигукнув: 

— Ця дівчинка не місцева, подивіться на її взуття. Її теж треба перевірити. 

— Так, вона може бути зрадницею чи шпигункою! — вже інший маг злісно проговорив збоку й сплюнув. 

Паніка охопила Зоряну, а серце мало не вистрибнуло з грудей. Вона почала задкувати у напрямку порталу. Аж тут вона почула інший голос. Він належав Морану, який впевнено промовив: 

— Це служниця Алоїзи. І до того ж вона зі мною. Можу вам точно підтвердити, що вона не зрадниця. А взуття в неї відрізняється, бо вона зі світу людей.

Він схопив дівчинку за руку і стрімко повів в інший бік від натовпу. Зоряна поглянула на Морана, як на героя. “Якби не він, мені б зараз прийшлося не солодко, — промайнула думка, — можливо, я б навіть більше ніколи не повернулася додому”. Кінчики її пальців потепліли й почали лагідно потріскувати, наче від електричного струму. 

— Тобі потрібен лист від Алоїзи або записка, яка б підтверджувала твою особистість, на випадок, якщо знову хтось причепиться, —  байдуже промовив Моран і, махнувши на прощання дівчинці рукою, побіг у кінець вулиці. Зоряна застигла та ще довго, не відводячи погляду, зачаровано  дивилася йому вслід.