Розділ 47. Знайомство Зоряни з Мораном.

Одного зимового холодного вечора Зоряна вирішила допомогти маленькому хлопчику з темного королівства, який через її тітку й інших темних чаклунів не мав змоги навчатися. Вона сиділа на кухні у замку на стільчику поряд з Тихим і повторювала: 

— А — автомобіль. 

Хлопчик мовчав. Йому важко давалася абетка й він взагалі не дуже любив розмовляти. Зоряна повторила ще раз: 

— Скажи «А» — автомобіль. 

Нарешті хлопчик несміливо повторив за нею. Вони тільки почали, проте дівчинка була повна рішучості пройти з Тихим всю абетку та навчити його читати. 

В кімнату зайшла бабуся Віра, несучи повню тацю ще теплих пиріжків з капустою. Вона посміхалася й вдячно поглядала на дівчинку, яка займалася з її онуком. 

— Зараз ще чаю солодкого та гарячого вам зроблю й можна буде вечеряти, — з теплотою в голосі сказала вона й повернулася до плити. Тим часом хлопчик старанно вимальовував у зошиті літеру «А». 

— Одного дня, — сказала Зоряна, — після того, як ми скинемо з трону Алоїзу та переможемо інших темних чаклунів, ти станеш освіченим юнаком та повноправним жителем цього магічного королівства. А правити тут будуть лише світлі. Тоді тобі дуже знадобляться твої знання. 

— Дай Боже, дитино, щоб все так і було! — промовила бабуся, наливаючи дітям чай. 

Сьогодні Алоїзи не мало бути в королівстві, тому дівчинка могла вільно займатися з Тихим. Бабуся попросила навчити його абетки, адже Алоїза забороняла їм здобувати освіту. Бабуся Віра не вміла ні читати, ні писати й переживала, що онук, так само як і вона, виросте безграмотним. 

Через годину після завершення навчання Тихого та ситної трапези бабусиними пиріжками, дівчата вирішили недовго прогулятися. До світанку ще був час, проте все одно краще було не баритися й бути обережними. Зоряна майже бігла за своєю швидкою подругою, аж тут з-за повороту несподівано вискочив хлопець й ледь не збив її з ніг. Вона зойкнула та відсахнулася. Однак він встиг схопити її за руку, рятуючи тим самим від падіння. Хлопець винувато посміхнувся й перепросив, поглянувши на дівчинку своїми виразними блакитними очима з довгими густими віями. 

— Пробач, це я винен. Поспішав і не дивився куди біжу, — промовив, зацікавлено розглядаючи Руденьку. 

— Це ти пробач, я дуже не уважна, — почервоніла й знітилася Зоряна. 

— Мене звати Моран, — представився він. 

— Зоряна, — відповіла дівчинка й ще більше почервоніла. 

Руденька заклякла, продовжуючи дивитися у його великі очі. Помітивши її реакцію, Моран посміхнувся й на щоках в нього з'явилися дві симпатичні ямочки. 

— Пішли, ми поспішаємо, — невдоволено смикнула її за руку Пенелопа й Зоряна, ніби прокинувшись від сну, вийшла з заціпеніння й слухняно побігла за нею. 

— Чого ти так? — спитала дівчинка. — Чого не дала мені з ним поговорити? 

— Зоряна — це небезпечно! — розсердилася Пенелопа. — Тут живуть переважно лише темні маги. Це значить, що імовірніше за все, це — темний чаклун! Якщо він почне розпитувати про тебе в інших, то може з’ясувати, що таких тут немає, що на Алоїзу працюю лише я. І тоді відьма зрозуміє, що ми знайомі, й що я воджу тебе сюди. Нам всім буде загрожувати небезпека. Хіба ти цього не розумієш? 

— Твоя правда, — засоромлено зітхнула Зоряна й вони далі побігли до поля з квітами мовчки. 

Тим часом темний чаклун Моран, не відводячи погляду, дивився їм вслід і стверджувався в думці, що ці дві дівчини були досить напруженими, як для темних чаклунок. І хоч у кожної був перстень з рубіном на пальці, їхня поведінка викликала в нього деякі підозри. Він помітив, як руденька на нього дивилася й постійно червоніла. Це потішило його самолюбство. Відверто кажучи, вона теж відповідала його смаку. Проте, у темних магів не існувало поняття закоханості в тому сенсі, як у людей. Темні чаклуни та чаклунки завжди орієнтувалися в першу чергу на свої інтереси, вигоду, а потім вже на симпатії. 

Він вирішив, що було б не погано зблизитися із Зоряною й вже потім з’ясувати хто вона та що тут робить. Роздумуючи так, Моран спокійно та не поспішаючи йшов у бік свого дому й навіть не сумнівався, що вони з Зоряною зустрінуться ще не раз.