Розділ 46. Зоряна та потаємна кімната в замку Алоїзи.

Алоїза доволі часто навідувалася в магічне королівство. Для цього вона використовувала спеціальне закляття, бо хоч її чоловік помер, а діти жили окремо від неї, іноді все-таки їй доводилося зоставатися вдома особисто. І Пенелопа цим користувалася. За час служіння злій чаклунці, вона добре вивчила її звички й знала, коли тої точно не буде у світі магії. Це був один із таких днів. 

— Ей, подруго, — підморгнула вона Зоряні. — Не хочеш прогулятися по полю з квітами або завітати до бібліотеки? А ще, сьогодні я можу тебе запросити в замок Алоїзи. Старої відьми там точно не буде і я тобі все покажу. 

Пенелопа посміхнулася й додала: 

— Я прочитала, що до Алоїзи палацом володів світлий маг Джун. І що в замку має бути безліч потаємних кімнат і порталів, про які не знає Алоїза, бо користуватися ними може лише світлий чаклун, який володіє перснем зі смарагдом. І що цей Джун був одним з верховних чаклунів, які опікувалися долею людства в цілому. І що раніше королівство називалося Джунідіада, — дівчинка проторохтіла інформацію й тепер, піднявши одну брову вгору, дивилась на подругу, очікуючи на реакцію. 

— Ого, як цікаво! — вигукнула Зоряна, в якої вмить загорілися оченята. — Я точно прийду, коли батьки заснуть. 

Так дівчата домовилися про наступну зустріч і розійшлися по домівках.

А вже ввечері Зоряна з Пенелопою стояли біля входу у двір розкішного замку Алоїзи. Зіщулившись від пронизливого холоду та лапатого снігу, Зоряна задерла голову догори, щоб подивитися на дві великі вежі, що виднілися за воротами. Замок розташовувався зовсім недалеко від порталу та знаходився на центральній вулиці королівства. Дівчата швидко зайшли у двір, побоюючись, що мешканці інших будинків їх помітять та повідомлять Алоїзі, коли та повернеться. З десяток ліхтарів, встановлених по периметру, добре освітлювали двір, хоч і були частково заліплені снігом. 

— Ти точно впевнена, що в такому великому будинку ніхто більше крім Алоїзи не живе? — з сумнівом запитала Зоряна. 

— Взагалі-то… — Пенелопа зам’ялася, — я хочу тебе де з ким познайомити. 

З темного кутка від технічних приміщень несміливо вийшов на світло маленький хлопчик років шести та старенька бабуся. 

— Ці люди тут працюють, не покладаючи рук. Знайомся, це — «Тихий». Ми його так звемо тому, що малий майже не розмовляє та не вміє читати й писати. Було б добре навчити його, бо шкода хлопця, — Пенелопа обійняла хлопчика і повернула його лицем до Зоряни. — А це бабуся Віра. 

Пенелопа рукою показала на маленьку повненьку зіщулену жіночку з добрими очима: 

— Вона тут моя надія, опора і за сумісництвом, постачальник смачнючих пиріжків. 

Почувши слова Пенелопи, жінка щасливо заусміхалася. 

— Зоряна, ці люди нас ніколи не зрадять! — вигукнула Пенелопа, помітивши стурбоване лице подруги. — Вони тут працюють, бо це їхня земля і їм ніде більше жити. Але вони, так само як і ми з тобою, чекають на повернення світлих сил у своє королівство. 

Бабуся Віра ствердно закивала головою, всім своїм виглядом показуючи Зоряні, що їхні з хлопчиком наміри дуже хороші. Вона одразу повела дівчат на кухню, де вони сіли пити імбирний чай, щоб трохи зігрітися з вулиці, й пригостила їх пиріжками з капустою. 

Кухня була обладнана вбудованою в меблі технікою: два холодильники з морозильними камерами, електрична плита, акуратний столик та витяжка.  І ніщо не вказувало б на те, що це оселя темної відьми, якби не квітка-людожер в горщику на підвіконні, яка весь час клацала зубами, гарчала й вертілася в усі сторони. Вона пахнула так приємно, наче дорогі французькі парфуми. Однак було достатньо лише одного погляду, щоб зрозуміти, що цю квітку краще не нюхати. 

Така поведінка рослини викликала у присутніх легку тривогу й кожен час від часу поглядав в її сторону, щоб перевірити, що та на своєму місці.  

Добряче наївшись, дівчата побігли оглядати кабінет Алоїзи, бо Зоряна давно цікавилася, як виглядає найулюбленіше місце тітки. Перше, що привернуло увагу Руденької — це величезне шкіряне крісло, у якому могли поміститися дві такі дівчинки як вона. Зоряна дивилася на нього й думала про те, як в одній сім’ї могли народитися такі різні люди як вона та її тітка. Дівчинка не розуміла як вони могли бути родичами. Її погляд зупинився на шафі з колбочками, пробірками та іншим скляним посудом. На мить вона скривилася від відрази, бо їй здалося, що в деяких скляних посудинах містилися залишки комах та малих тварин. На окремих полицях стояли книжки по чорній магії по типу «На що вистачить життєвих сил ховрашка?»

Зоряна повернулася до довжелезного стола, що тягнувся через всю кімнату й побачила там рештки ще якихось дослідів. На письмовому столі Алоїзи лежала, полишена відьмою, велика чорна книга в шкіряному плетінні. Погортавши сторінки, дівчинка зрозуміла, що Алоїза намагалася віднайти чарівний сплав металу для створення порталів-дверей в підвалі. Відьма детально описувала кожен експеримент і компонент, який вона використовувала. Однак зрозуміти щось з написаного було досить важко. Крім того, що відьма мала досить нерозбірливий почерк, сторінки були заповнені невідомими для Зоряни формулами й хімічними знаками.

— Поглянь туди! — Пенелопа показала рукою на ще одну квітку-людожера на підвіконні, — на жаль з цієї кімнатної рослини я не можу зняти закляття, бо це відразу помітить чаклунка.