Розділ 45. Бібліотека Великих магів і чаклунів.

Наступного ранку, коли Зоряна прокинулася, то знайшла в себе в кімнаті вже готову синю мантію. Мама встигла її за ніч пошити та акуратно покласти на стілець доньки.

— Мантія готова! — повідомила Руденька новину Пенелопі й дівчата сумісно вирішили, що вже нікуди відкладати й сьогодні вночі, коли батьки будуть спати, вони підуть в бібліотеку Великих магів і чаклунів.  

Як тільки мама з татом заснули, Зоряна хутко одягла свій перстень з рубіном, похапцем схопила мантію, проговорила закляття сну «Абрам Сахам», щоб батьки не прокинулися за її відсутності (це її навчила Пенелопа) та тихенько навшпиньках вийшла з квартири. 

На дворі її приємно обдало вечірньою прохолодою, а очі засліпило від ліхтарів, які, не дивлячись на пізній час, яскраво освітлювали подвір'я. Коли вона пройшла через двері в підвалі, з іншого боку на неї вже з нетерпінням чекала Пенелопа. На її подив подруга була не сама. Поруч з нею сором’язливо переминався з ноги на ногу Міха, який вже був одягнений у довгу синю мантію з капюшоном. 

— Я зустріла його, коли відносила листа до міста Блед і він запропонував допомогу, — пояснила дівчинка, показуючи пальцем на Міху. На руці хлопця також блищав перстень з рубіном:

— Мені його давно вже Акін видав. Він мені довіряє, — пояснив хлопець, побачивши підозріливий погляд Руденької.

За хвилину дівчата натягнули свої магічні вбрання й троє друзів вирушили в дорогу. 

Швидко пройшовши через портал між двох ліхтарних стовпів, вони потрапили до Алоїзіади. Не стримавшись, Зоряна пирснула:

— Як дивно, що ми використали не закляття «Алохомора», — з посмішкою кивнула в сторону сором’язливого та мовчазного Міхи в окулярах.

Не дивлячись на глибоку ніч, на вулицях магічного королівства було досить людно. Безліч чаклунів і чаклунок, в синіх плащах, снували туди й сюди, кудись поспішаючи. На трьох підлітків ніхто не звернув увагу. Вони ж, користуючись своєю непомітністю, швидко звернули за рогом ліворуч й в кінці вулиці вийшли на величну будівлю, заради якої сюди й прийшли.  

Побудована з каміння червоного кольору, бібліотека таємничо відблискувала у світлі сотень ліхтарів навколо, ніби посипана яскравими й різноколірними лусочками. Зоряна порахувала, що там, напевно, має бути три поверхи. Точніше сказати було важко, позаяк щохвилини форма будівлі змінювалася — то здавалося, що там вже чотири поверхи, то знову три. А наступної миті можна було поклястися, що бібліотека стала довшою. 

Вхід до споруди охороняли два леви з золотими крилами. На їх лапах чорніли широкі залізні кайдани, а в глибині очей ховався скоріше смуток, ніж лють чи гнів. Один з них суворо поглянув на підлітків та грізно проричав:  

— Хто ви та навіщо сюди прийшли, Р-Р-Р-Р? 

Зоряна показала свій перстень й перелякано протараторила: 

— Ми служимо в темної чаклунки Алоїзи. Ми прийшли до бібліотеки, щоб навчатися.  

Лев уважно подивився на неї. Здавалося, що його суворий, розумний і одночасно глибокий погляд пронизує дівчинку наскрізь. Далі, мотнувши густою гривою, він відвернув голову в іншу сторону й більше не звертав на них ніякої уваги. Друзі трохи постояли, не розуміючи чи вони повинні ще щось сказати, чи можна йти далі. І не отримавши більше ніяких вказівок, невпевненою ходою повільно рушили в сторону дверей.  

За вхідними дверима всередині відразу розташовувалась простора зала з високими міцними колонами та сходами наверх. Внизу біля східців одиноко бовтався широкий вказівник зі стрілочкою, направленою вгору, з написом: «Другий рівень. Книги з перетворення чогось одного в щось інше». Зліва від сходів знаходилися ще одні двері, які вели в іншу залу, а над ними висіла вже інакша табличка: «Магія. Основи. Книги першого рівня». Туди Зоряна з друзями й звернули. Всередині кімнати біля входу височів і загороджував прохід величезний дубовий стіл з безліччю напіввідкритих шухлядок, з яких стирчали різноколірні папірці. На поверхні ж столу лежали стоси документів та розкидані книжки. Зверху на всьому цьому безладді вмостилася стара сова в здоровенних окулярах з товстими скельцями й щось дуже поважно та уважно читала. Вона здивовано підняла очі на дітей і неохоче проклекотала: 

— Новенькі-таки? Вітаю у нас в бібліотеці! Поводьтеся-таки тихо! Як захочете взяти якусь книгу з собою, маєте розписатися-таки в мене в журналі. 

Одразу після цих слів, вона насупилася та знов опустила очі, ніби відвідувачів і не було зовсім, і продовжила читати, не звертаючи на них більше ніякої уваги. Пенелопа пригляділася й пробурмотіла про себе напис на книзі: «Сови. Основні магічні здібності». 

Кімната була такою довгою, що протилежного її кінця навіть не було видно. Біля дверей, збоку від столу з совою, розміщувалися скейтборди, а також кілька пар роликів, на яких можна було швидше дістатися до потрібної книжкової шафи. Над всім цим інвентарем горів полум’яний напис «Тільки для місцевого використання. Виносити забороняється». Міха хмикнув:

— Теж мені. Треба дуже щось тут красти чи виносити.

Вздовж стін розташовувалося безліч дерев’яних столів з довгими лавочками біля них. На столах були встановлені нові моделі комп’ютерів. Принаймні кращі за ті, що Зоряна бачила у своєму житті. Багато де додатково можна було скористатися принтерами та сканерами. Все це безмежно дивувало друзів, які заклякли з відкритими ротами та вертіли головами в різні сторони. На стінах висіли старовинні годинники, які показували різний час і через це сперечалися й сварилися між собою, намагаючись довести, чий час більш вірний.