Розділ 44. Дідусь вчить дітей новому магічному фокусу.

Зоряна, Пенелопа, Міха, Жан та Белла нарешті зібралися разом, щоб провідати старенького Дмитра Івановича. Діти не надто часто зустрічалися всією компанією, бо жили в різних країнах, та ще й всі, крім Зоряни, були зайняті примусовим служінням темним чаклунам. Вони квапливо, переминаючись з ноги на ногу, зайшли у двір дідуся та сіли за стіл, що стояв у саду. 

Навпроти Зоряни сів Міха. Це був на голову вищий за інших, худорлявий та трішки сутулий, світловолосий хлопчик в окулярах з товстими скельцями, через які проглядалися великі зелені очі, як у Зоряни. Не дивлячись на теплу погоду, одягнений в штани та сорочку, більшість часу він мовчки слухав інших. Судячи з усього, обмірковував почуте. Дівчинка з цікавістю розглядала хлопця. Вона розуміла, що він почувається ніяково, проте нічого не могла з собою вдіяти. Здавалося, що Міха був старшим за своїх друзів. Це ще більше підкреслювали розумні, а іноді й нудні питання, які він задавав дідусю, та несучасний одяг. 

Кожен, захлинаючись від емоцій, по черзі розповідав як у нього справи та що нового. Дідусь з посмішкою їх слухав, а потім несподівано запропонував навчити всіх одного магічного фокуса. Він повернувся до столу, насупився й кілька секунд зосереджено дивився на чайник. Аж раптом той повільно почав підійматися в повітрі над столом. Спочатку лише на пару сантиметрів, а потім вище й вище. Зоряна аж роззявила рота від здивування. Тим часом чайник повільно схилився на бік і налив воду в кожну чашку по колу, включаючи дідусеву, та став на те саме місце, де й знаходився спочатку. 

На хвилину запанувала тиша, а потім діти почали голосно, перебиваючи один одного, допитуватися в дідуся як він це зробив. 

— Це може кожен з вас, бо у вас, …ем…, є магічні здібності, — з лагідною усмішкою промовив дідусь, — але вам треба потренуватися, бо ваші таланти  не проявлені, вони зв’язані. 

І діти почали тренуватися. Коли черга дійшла до Зоряни, вона вирішила, що в неї має все вийти за будь-яку ціну. Руденька мала довести собі, що може розвинути свої навички й бути корисною друзям. Вона спокійно сіла  та глибоко вдихнула. Дівчинка сконцентровано дивилася на чашку, не відводячи погляду та піднімаючи руки вгору, ніби допомагаючи собі. Вона так старалася, що очі почали боліти від напруги. Затамувавши подих, Зоряна напружилася ще сильніше й здавалося, що вона зараз лусне. Дідусь помітив, як на її руці на сонці блиснув перстень, але нічого не сказав. Зненацька чашка різко піднялася вверх та з гучним стуком опустилася назад на стіл. 

— Непогано, — задоволено сказав дідусь. — Але тобі ще треба, ... ем…, попрактикуватися. Ти маєш опанувати свої думки й керувати предметами вільно та в тому темпі, в якому тобі зручно.

Ще якийсь час діти вправлялися з підійманням та переміщенням різних предметів. Вийшло в усіх. Коли вони вже збиралися йти від дідуся, він зупинив Зоряну, відвів в бік та стурбовано попередив: 

— Я знаю, що це за перстень й нічого поганого в ньому не має. Проте, … ем … , ти маєш відкрити СВОЮ магію та вміти нею користуватися без допоміжних засобів. Здебільшого, такими перснями користуються чорні відьми та чорнокнижники, оскільки їм не вистачає енергії власного серця, щоб чаклувати. Ти повинна якомога більше тренуватися без персня. Однак, щоб перемогти темних чаклунів, …ем… , тобі все-таки без нього не обійтися.