Розділ 42. Перстень з рубіном на товстому пальці тітки Ліди.

Це був вихідний, а тому Зоряна гуляла та байдикувала з Шариком та подругою Марійкою з сусіднього будинку в себе на районі. Вони прогулювалися, спілкуючись про все на світі, та весело сміялися. Шарик повільно чалапав позаду них та тужливо дивився на Руденьку, яка тепер була його єдиною сім'єю. Раптом Марійка згадала, що її бабуся й тітка зараз знаходяться на окупованих територіях і з сумом додала, що не бачила їх майже два роки. Дівчата розмірковували, що цим літом вони, мабуть, точно побували б на морі з батьками в Одесі, якби не війна. 

— Я боюсь, що вже ніколи не побачу бабусю та тітку, — гірко розплакалася дівчинка. Зоряна міцно обійняла подругу, намагаючись заспокоїти її. Однак, в глибині душі вона не була впевнена, що все справді буде добре й раділа, що найрідніші люди були з нею. 

Кваплячись додому на обід, Зоряна відчинила двері й з прикрістю зрозуміла, що її огидна та сварлива тітка знову сидить в них на кухні. Вона швидко привіталася з родичкою та вже хотіла йти до своєї кімнати, аж тут її увагу знову привернув величезний перстень з червоним камінцем на товстому пальці тітки. Руденька уважно до нього придивилася й замислилася. Її думки обірвалися, коли вона почула голос мами: 

— Зоряна, доцю, ти будеш обідати? 

— Ні, я пізніше, — відкараскалася дівчинка й побігла далі по коридору. 

— Правильно, хай їсть менше, — почула вона уїдливий голос тітки, закриваючи в кімнату двері. 

«Дивно, останнім часом я ніби не в себе вдома, а в гостях», — роздратовано подумала Зоряна й сіла за стіл малювати. Через пів години на акварельному папері з’явився зображений перстень, який вона вгледіла в тітки на пальці. Дівчинка старалася й промальовувала кожну деталь та кожну рисочку. Своєю роботою Руденька була дуже задоволена. Перстень виглядав як справжній. Вона його сфотографувала й відправила у чаті Пенелопі: 

— Як тобі? — з гордістю запитала в подруги. 

Хвилиною пізніше вона отримала неочікувану відповідь: 

— Я знаю, що це за перстень. Треба терміново зустрітись!

Коли тітка Ліда поїхала, вдома відбувся черговий скандал. Подібні сварки завжди виникали після її візитів.

— Чого ти нічого їсти не зварила, а лише ляси точила з моєю сестрою? — махав руками й плювався батько, — Ти ж на роботу не ходиш, то хоч щось би робила!

Мама лише мовчки похилила голову та наступної миті тато несподівано зблід й притиснувся спиною до стіни:

— Якось мені не добре, — ледь вимовив, — піду  полежу, щось відчуваю слабкість.

До вечора він вже з ліжка не вставав. 

Після обіду цього ж дня дівчинка вийшла на двір, щоб трішки прогулятися, й зустріла Шарика. Він сидів та терпляче чекав на неї. Побачивши дівчинку, очі пса заблищали й він замахав щасливо хвостиком.  В руках Руденька тримала свій малюнок. Зоряна вирішила якийсь час посидіти на вже пожовклій місцями травичці та насолодитися «бабиним» літом. Вона пішла й сіла навпочіпки неподалік від свого під’їзду та поклала ескіз собі на коліна. Дівчинка уважно дивилася на зображення, намагаючись зрозуміти чи не пропустила щось важливе. Це був масивний срібний перстень з великим рубіном, який тримав у пащі розлючений лев з золотими крилами. Шарик же, поглянувши на малюнок, незрозуміло чого почав скавчати. Зоряна з подивом відмітила його реакцію. 

— Де ти його бачила? — схвильовано телепатично запитав Шарик. — Ти маєш забрати цей перстень собі. Він дає магічну силу та допоможе нам в боротьбі зі злом! 

— Магічний перстень? — скептично посміхнулася Зоряна. — Це вже навряд! 

Вона хутко вскочила на ноги та поспішила до підвалу, щоб зустрітися з Пенелопою. 

Невже тітка Ліда то і є Алоїза?

Зоряна з Пенелопою сиділи на лавочці на набережній в Барселоні та жваво щось обговорювали, збиваючись та перебиваючи одна одну. 

— Я тобі клянуся, що бачила цей перстень в Алоїзи на пальці. Точнісінько такий. Твоя тітка — це і є Алоїза або якась інша темна чаклунка, — схвильовано тараторила Пенелопа. 

— Не може бути! Цього просто не може бути! — впевнено заперечила їй Зоряна. — Я звичайно іноді думаю, що моя тітка — то цілковите зло, але до темної відьми вона не дотягує! — тут же вигукнула Руденька. — Подумай сама. В неї є сім’я, діти, проблеми зі здоров’ям. Алоїза ж, то могутня відьма, яка працює над створенням чарівного сплаву металу та займає поважне місце у світі магії. Як це може бути одна й та ж людина? — недовірливо, вже спокійніше, додала вона. — Може ти помиляєшся й перстень виглядав трохи по-іншому? Зараз же продають багато різноманітних дрібничок та не справжніх коштовностей. Я впевнена, що моя скупа тітка викупила його задешево на якомусь розпродажі. 

— Зоряна, таких збігів не буває, — твердо наполягала на своєму Пенелопа, а потім різко змінила тему: 

— Поїхали до мене додому? Сьогодні мама спекла шоколадний торт. Раніше вона його пекла кожні вихідні. Ну ще до татової загибелі. Та останнім часом це така рідкість…

Дівчата поспішили до Пенелопи. Решту дня вони провели, дивлячись фільм про супержінку та запиваючи торт з цукерками прохолодним лимонадом. Зоряна думала про себе, як це чудово, що в неї є така хороша та добра подруга. І на серці ставало тепліше від цих думок. «Як дивно, — відмітила вона, —  до війни в нас було все гаразд, а проте, я ніколи не мала стільки щирих друзів та знайомих, які б так по-доброму до мене ставилися й так охоче допомагали та підтримували як зараз».