Розділ 40. Пенелопа втирається в довіру до Алоїзи.

Алоїза сиділа у своєму чорному шкіряному кріслі в лабораторії й щось зосереджено записувала у блокнот. Водночас Пенелопа прибирала в кімнаті й старанно протирала скляні колби та пробірки, на яких вже зібрався товстий прошарок пилу. Сонце за вікном почало заходити, освітлюючи своїми останніми променями дві кімнатні рослини, що самотньо зростали у вазонах на вікні. Дівчинці здалося дивним, що у відьми знайшлося в замку хоча б щось живе. 

Однією з цих рослин була невідома Пенелопі, глибокого червоного кольору, квітка. Пишна, навіть можна сказати пухка як хмаринка, вона діставала своїм п’янким ароматом до дівчинки через всю кімнату. Інший же вазон виявився звичайним, вдвічі більшим за сам горщик, кактусом, зі скрученим зеленим стовбуром і колючками, що стирчали в усі боки. «Схожий на свою господиню», — скривилася дівчинка й з відразою відвернулася. Далі вона підійшла до квітки й зачаровано декілька секунд дивилася на неї. Глибоко зітхнувши, неохоче знову повернулася до бридкого кактуса та почала його протирати.  

— Ай, — раптом скрикнула Пенелопа, бо вколола собі пальця. Крапля крові виступила на шкірі. 

— Швидко відійди від вікна, — почула вона й ледь встигла виконати команду. Червона квітка, в якої вмить з’явилися гострі зуби, клацнула щелепою й мало не відкусила їй пальця. — Ця рослина харчується кров’ю та маленькими тваринами, — пояснила Алоїза. — Вид крові пробуджує в ній апетит. Втім, більшість часу вона спить та ні на що не реагує. Однак, якби ти стала безрукою, то це було б смішно. 

Відьма замовкла, а потім голосно зареготала. Чаклунка знову байдуже опустила очі у свій блокнот і дівчинка почула, як вона сама до себе проговорила, щось записуючи: 

— Дослід одна тисяча триста шістдесят один — невдалий. У сплаві занадто багато заліза. 

Пенелопа вирішила, що настав час почати приводити їх з Зоряною план в дію. Вона взялася дуже старанно наводити всюди порядки, так щоб Алоїза це помітила. Вологою ганчіркою дівчинка протерла стіл та підвіконня. І навіть вилізла на табуретку та витерла поверхню шафи, що стояла біля дверей. Наостанок, Пенелопа ретельно вимила підлогу. Так, що в кімнаті все блищало від чистоти. Коли дівчинка закінчила й повернулася до чаклунки, то з удаваною повагою промовила: 

— Алоїза, що ще я можу для тебе зробити? Я дуже хочу тобі вгодити та допомогти. 

Чародійка невдоволено підняла очі й промовила: 

— Не заважай мені — це буде найбільшою допомогою! 

Та вже через мить вона ще раз скоса зиркнула на Пенелопу й скривила губи в подобі посмішки. 

— Я б хотіла стати такою ж розумною та могутньою як ти, — ледь чутно додала Пенелопа й продовжила, з удаваною старанністю, переставляти речі та протирати пил на полицях у шафі. 

Якийсь час дівчинка працювала в цілковитій тиші та раптом Алоїза розчаровано проговорила: 

— Мої діти, то нікчемні прості люди без магічних здібностей. Вони злі, заздрісні, підлі і я могла б ними пишатися, якби вони не народилися такими звичайними, — і вона з відразою скривилася. 

— Ти — людина з магічними здібностями. Я навчу тебе всього, якщо ти присягнеш мені, королеві Алоїзіади, на вірність та будеш віддано служити все своє життя, — додала вона. 

Пенелопа розпливлася у щасливій посмішці, а потім радісно заплескала в долоні. За секунду оговтавшись, жваво продовжила свою роботу в кімнаті. Зла чаклунка ж нахилила голову й знову щось почала ретельно записувати у свій блокнот.

А наступного дня Алоїза показала їй закляття за допомогою якого можна було відкрити портал: 

— Єдине, що ти маєш сказати це «Алоїзіада відкрийся!» після того, як тричі обійдеш навколо двох ліхтарних стовпів. Втім, це не так просто, як ти думаєш. Ти маєш уявити місце, куди веде цей портал і повністю зосередитися на ньому. 

Пенелопа з острахом обійшла навколо стовпів і урочисто промовила: 

— Алоїзіада відкрийся! — та нічого не трапилося. 

— Потворне, дурне дівчисько, — процідила крізь зуби Алоїза. — Старайся сильніше. 

Дівчинка напружилась та зціпила зуби, намагаючись сконцентруватись. Потім насупила брови й майже викрикнула: 

— Алоїзіада відкрийся! — і побачила як маленьке вогняне коло з’явилося в повітрі. Проте, їй не вистачило сили та зосередженості, щоб зробити його більшим. За це вона отримала стусана в плече. 

— Ох, ці нікчемні люди! — процідила крізь зуби Алоїза. — Нічого не можуть з першого разу зробити! 

З останніх сил Пенелопа вигукнула ще голосніше: 

— Алоїзіада відкрийся! 

Спочатку в просторі між ліхтарних стовпів знову з’явилося лише маленьке коло, яке ставало все більшим і більшим. Коли ж воно розширилося в зріст дорослої людини, через нього стало видно вже знайому дівчинці вулицю з бруківкою, освітлену ліхтарями. 

Пенелопа з чаклункою пройшли через портал і Алоїза промовила: 

— Найголовніше у світі магії — це знати справжнє ім’я чаклуна чи справжню назву місця. Тоді ти створюєш зв'язок з конкретною точкою простору та часу й твоя магія починає діяти. Конкретно це місце називається Алоїзіадою. 

Пенелопа кивнула їй у відповідь, даючи зрозуміти, що чітко засвоїла інформацію. Вона старалася втертися їй в довіру, бо знала, що найближчим часом має запитати відьму про бібліотеку Великих магів і чаклунів та допомогти Зоряні потрапити туди. Руденька була впевнена, що сон про бібліотеку наснився їй не просто так. Там мають бути якісь зачіпки та вказівки на те, як вигнати темних чаклунів з чарівних королівств та повернути їх світлим, або принаймні де шукати цих самих світлих.