Розділ 36. Хоча ти й так схожа на жабисько!

Дмитро Іванович старанно підмітав двір вранці та над чимось зосереджено розмірковував. Від думок його відірвав Шарик, який усівся навпроти нього та почав голосно гавкати, ніби розповідаючи щось дуже важливе. 

— Шарик, як твої справи? — розгублено запитав дідусь та насупився. Пес на мить замовк і продовжив сидіти, хекаючи та висунувши язика. Двірник стривожено поглянув на нього та почав хмуритися ще більше. 

— То ти кажеш, що, …ем…, Зоряна вже знає про п’ять дверей? І що? Ти бачив тут Алоїзу? — він закидав собаку запитаннями. І помовчавши з хвилину, тихо про себе пробурмотів: 

— Якщо відьма скористалася дверима, це значить, …ем…, що вона знову щось задумала. Тільки цього нам бракувало!

Було вже далеко за 23:00, коли до Зоряниного будинку тихо під’їхав автомобіль чорного кольору. За рулем авто сидів молодий світловолосий хлопець в сірому светрі. Його погляд був байдужим та холодним. Біля водія возсідала, ніби на троні, повна жінка в синій мантії. Вона рвучко вийшла з машини та, похилившись вперед всім корпусом і широко розмахуючи руками, попрямувала до підвалу. Коли вона проходила повз ліхтарний стовп, на руці в неї блиснув срібний перстень з рубіном, який тримав у своїй пащі лев з крилами. Як ви вже здогадалися, це була відьма Алоїза або тітка Ліда, яка раптом почала доволі часто користуватися магічними дверима в підвалі. 

Коли жінка, поспішаючи, спускалася, великий сірий собака, що сидів біля входу в підвал, різко настовбурчився та почав шкіритися. Він зло загарчав на жінку, частково показуючи білі ікла. У відповідь та з люттю й нелюдською силою відштовхнула пса ногою. Вдарившись об стіну, бідолаха жалібно заскавчав та знову почав шкіритися. Навіть найменша емоція не відобразилася на обличчі Алоїзи, а погляд став байдужим та відсутнім. Вона відвернулася та мовчки пройшла повз пса через двері в підвалі до Барселони. 

З іншого боку на неї вже чекала перелякана Пенелопа. Коли Алоїза, тримаючись за поруччя, нарешті піднялася східцями, дівчинка тремтіла від жаху перед відьмою:

— Алоїза, річ у тім, що Жан не віддавав мені сьогодні листа і я чесно не знаю чому.

В цей момент Пенелопу приголомшив несподіваний дзвінкий звук від ляпаса, яким дівчинку нагородила чаклунка. Маленька іспанка схопилася долонею за щоку. Її очі наповнилися сльозами. 

— Досить нити, мені твої виправдання не потрібні! — прошипіла Алоїза. — Ти маєш працювати краще, а то перетворю тебе, твою невдаху матір і малу сестру на жаб! Хоча ти й так схожа на жабисько, — вигукнула Алоїза та огидно зареготала. 

Пенелопа похилила голову й мовчки попленталася слідом за відьмою, по дорозі весь час схлипуючи та шморгаючи. Тепер в її обов’язки входило не лише відносити листи до інших відьмаків та чорнокнижників чи прибирати на кухні. Зараз вона мала ще й наводити порядки в захаращеній, заставленій магічним приладдям, кімнаті для дослідів у величезному та похмурому замку Алоїзи.