Розділ 34. Тітка Ліда знаходить малюнки Зоряни

Зранку Зоряна дуже поспішала. Ще вчора ввечері вона пообіцяла допомогти бабусі з алейки Ла-Рамбла розкласти та продавати сережки туристам, в які, якщо чесно, дівчинка була майже закохана, бо кожна така пара являла собою витвір мистецтва. Пізніше вона ще планувала зустрітися з Пенелопою та трохи помалювати перехожих, оскільки вже давно не приносила додому грошей. Похапцем вибігаючи на вулицю, Руденька забула всі свої малюнки, що зробила в Барселоні, зверху на тумбочці в коридорі біля дзеркала. 

Коли двома годинами пізніше вона повернулася, щоб пообідати, дівчинка застала тітку Ліду, яка зосереджено рилася в її ескізах. Та жадібно перебирала аркуші своїми скоцюрбленими жовтими пальцями й щось злісно бурмотіла собі під ніс. На правій руці в неї блиснув величезний срібний перстень з червоним рубіном, який тримав у пащі лев з крилами. Руденька обожнювала усілякі такі прикраси. Дівчинка заклякла посеред коридору і мовчки дивилася на перстень тітки Ліди своїми величезними зеленими очима. А тим часом важкі металеві двері з глухим стукотом зачинилися за спиною Зоряни, змусивши родичку різко розігнутися та повернутися до племінниці. Її погляд палав холодною люттю. Примруживши очі так, що вони стали схожими на дві тоненькі ниточки, жінка гнівно зиркнула на Зоряну й тремтячою рукою простягнула їй малюнок, зі зображенням місця з ліхтарними стовпами та прошипіла:   

— Звідки це в тебе, а?  

Зоряна не розуміла ні чому вона мусила виправдовуватися, ні чому це так важливо для тітки. Та все ж, слизьке відчуття страху скувало її руки та ноги. По спині пробіг рій сиріт й виступив піт. Вдавано байдуже знизавши плечима, вона тихо прошепотіла: 

— Це усього лише фото з інтернету. 

— Брешеш, дівчисько, —  прошипіла родичка, — ти брешеш! 

Дівчинка здивовано заклякла та просто чекала, що буде далі. Її врятувала мама, яка якраз вийшла у коридор, щоб провести родичку. Та, своєю чергою, грубо, крізь зуби попрощалася й стрімко вилетіла з їхнього дому, наостанок недоброзичливо зиркнувши через плече на Зоряну. Коли за нею зачинилися вхідні двері, Руденька зітхнула з полегшенням:  

— Мам, тобі не здається, що ця жінка зачастила до нас і це трохи напружує? Я ніби не з сім'єю живу, а десь в гостях і постійно мушу просити вибачення за кожну свою дію.

— В неї проблеми зі здоров’ям і вона буде частим гостем в нашому домі якийсь час. Потерпи ще трохи, — винувато відповіла мама, яка цьому була рада не більше, ніж дочка. 

— Чудово! — гірко скривилася Зоряна, схопила злощасні малюнки та ескізи й понесла їх до своєї кімнати. 

Годиною пізніше Руденька вже звично сиділа на лавочці на бульварі в Барселоні та малювала перехожих, намагаючись заробити гроші для родини.