Розділ 33. Пенелопа розкриває свою таємницю

Зоряна тепер майже кожного дня малювала на бульварі Ла-Рамбла. Не завжди, але доволі часто їй вдавалося продати свої малюнки перехожим туристам. В такі моменти дівчинка з радістю бігла додому і віддавала зароблені гроші мамі. Вона не бачила Пенелопу вже тиждень. Рівно стільки минуло з тої миті, як Зоряна понеслася за нею та потрапила в Париж. У дівчинки накопичилося багато питань до подруги й вона тепер здогадувалася, чому для Пенелопи не були дивом двері в підвалі. Іспанка знала про прохід до Парижу й, скоріше за все, їй також було відомо про існування дверей до Кропивницького. Цікаво, чому вона удала, що нічого не знає, коли Зоряна розповіла їй про прохід? І чи існують ще якісь двері через які можна потрапити до інших міст? 

Кожного дня Зоряну супроводжував Шарик і вони тепер часто спілкувалися телепатично. Пес повідав дівчинці багато цікавих та захопливих історій про своє життя, друзів та загиблого товариша Рика. Коли він їх згадував, його очі блищали й в них виднілася туга. Він якраз розказував Руденькій, як вони відвойовували територію цим літом, коли Зоряна краєм ока помітила Пенелопу. Руденька покинула чотирилапого друга й стрімко підбігла до подруги:

— Hi. I haven't seen you for so long (Привіт. Давно не бачились), — Пенелопа у відповідь мовчки та з-під лоба дивилася на Зоряну. — Don't you want to tell me anything? The last time I saw you was a week ago. Not interested where exactly? (Не хочеш нічого мені сказати? Останнього разу я тебе бачила тиждень тому. Не цікаво де саме?)

— Where? (Де?) — невпевнено протягнула Пенелопа.

— Imagine - in Paris! Penelope, why did you pretend you didn't know about the basement door when you used one yourself? Why did you deceive me? I thought we were friends (Уяви собі — в Парижі! Пенелопа, навіщо ти удала, що не знала про двері в підвалі, якщо сама користуєшся такими ж? Нащо ти мене обманула? Я думала, що ми подруги), — гнівно закінчила свою промову Зоряна. Вона насупилась, її очі блищали, а брови насунулися на перенісся. У відповідь іспанка гірко заплакала та повідала Зоряні свою сумну історію.  

Пенелопа жила з мамою та маленькою сестричкою Далією вже чотири роки без батька. Грошей було обмаль й часто не вистачало навіть на їжу. Так було до того вечора, коли вона несподівано зустріла Алоїзу. Була вже майже глуха ніч, коли дівчинка сиділа на лавочці на бульварі Ла-Рамбла та гірко плакала. Зненацька, до неї підійшла огрядна жінка років п'ятдесяти в довгому синьому плащі. Вона ласкаво заговорила до дівчинки та спитала, що у тої сталося. Пенелопа повідала, що в них з мамою зовсім немає грошей і що вона не може навіть купити дешеву іграшку на день народження молодшої сестри. Почувши це, жінка зітхнула з полегшенням:

— Не плач, дитинко, твою проблему легко вирішити. Я допоможу, але ти своєю чергою також повинна зробити мені послугу. Домовились? — спитала жінка з ласкавою посмішкою. Однак, її очі хижо блиснули у світлі нічних ліхтарів. 

Дівчинка відразу відчула, що це погано закінчиться, бо хоч жінка і посміхалася, її погляд був холодним і злим. Проте, не маючи іншого вибору, почала працювати на Алоїзу. Зазвичай, вона виконувала дрібну роботу посильного та відносила листи від Алоїзи іншим чаклунам, які знаходилися на той момент у Парижі, Бледі та у Венеції. За це Алоїза їй спочатку добре платила. Всі зароблені гроші дівчинка віддавала мамі й вони почали жити краще. Тільки з доброї та усміхненої жінки, Алоїза поступово перетворилася на злу та страшну відьму, яка постійно кричала на дівчинку, била її та тягала за вуха. Крім того, тепер листи доводилося відносити вдень і вночі, в будь-який момент, коли того захочеться Алоїзі. Відьма не соромилася писати дівчинці повідомлення чи дзвонити у будь-який час доби, абсолютно не хвилюючись за те, як це сприймуть родичі Пенелопи. Це звісно призводило до постійних проблем, докорів і суперечок з мамою, яка не розуміла куди її дочка повсякчас пропадає по ночах. 

Витираючи сльози, Пенелопа додала, що боїться Алоїзу та не може припинити працювати на неї, бо та погрожує нашкодити сім’ї, а її саму перетворити на жабу:

— Sorry, please (Вибач, будь ласка), — тихо проговорила Пенелопа, присоромлено опустивши очі додолу. — I didn't want this woman to enslave you and use the same way she used me (Я просто не хотіла, щоб тебе поневолила ця жінка й використовувала так само, як і мене).

Вона також спитала у Зоряни чи чула вона коли-небудь щось про злу відьму Алоїзу. На що Руденька розгублено знизала плечима та відповіла, що вперше про таку чує.

Дівчата, трохи заспокоївшись, вирішили прогулятись. Вони їли морозиво і продовжували розмовляти. Поруч йшов Шарик. Він уважно їх слухав та задумливо зиркав на дівчат.

— You know (Взагалі-то), — промовила Пенелопа, облизуючись, — I don't give letters to wizards. They are as powerful as I am. In Paris, it is Jean, in Bled it is Micha, and in Venice it is Bella. We are all friends. Wizards are too respectable and busy people to run around with letters (я передаю листи не зовсім чарівникам. Вони такі ж посильні, як і я. У Парижі це Жан, у Бледі це Міха, а у Венеції — Белла. Ми всі товаришуємо. Чаклуни надто поважні особи, щоб бігати з листами). 

Вона широко посміхнулася та додала: 

— Maybe I'll even introduce you to my friends later (Може я навіть тебе з моїми друзями пізніше познайомлю). 

Зоряна зосереджено слухала подругу. Їй стало шкода іспанку: «Як же їй допомогти та звільнити від темної чаклунки?» — розмірковувала вона.