Розділ 6. Знайомство з Пенелопою.

Наступного ранку, коли Зоряна прокинулася, тата вже не було вдома. Мама сказала, що він пішов вирішувати якісь свої справи та шукати нову роботу. Зоряна з полегшенням зітхнула. 

Зайшовши на кухню, Руденька відразу помітила, що млинці, які мама традиційно пекла на сніданок, зникли зі столу й змінилися на грінки. Однак промовчала. Від них ще йшов теплий пар, мама їх щойно дістала з пательні. Поруч розташовувалася чашка з ароматним какао. На її фарфоровій поверхні було зображено руде лисеня, яке їй змовницьки підморгнуло.

Вона швидко вмостилася на стільці, спиною до дверей та лицем до відкритого вікна. Мимоволі почала спостерігати за вгодованими зелено-жовтими метушливими пташками. Вони саме всілися в рядок на товстій гілці старого абрикосового дерева, тісно тулячись одна до одної. Птахи так само уважно дивилися на дівчинку у відповідь. З вікна повіяв холодний вітер. Зоряна здригнулася й відвела погляд від птахів. Шумно підсунула стілець ближче до столу. Вона хутко вихопила одну грінку з тарілки, й, з неприхованим задоволенням, вгризлася в неї зубами.  Побачивши це, мама сумно посміхнулася і вони почали снідати…  

А тим часом на вулиці біля під’їзду на дівчинку вже чекав, висунувши свій довгий і трохи розпухлий від спраги язик, вірний пес Шарик. Він знав, що після сніданку, вона винесе йому щось смачненьке, а також воду. Вони ж були друзями, а друзі дбають один про одного. 

Погодувавши пса, Зоряна відразу поспішила до підвальчика. Залізні двері з обдертою блакитною фарбою були прочинені, як і минулого разу. Руденька швидко пройшла крізь них і піднялася сходами наверх. Там на неї чекало таке ж заповнене, галасливе, сонячне місто, як вона його запам’ятала з минулого разу. Сухе розпечене повітря заповнило її легені, обпікаючи їх зсередини. Стало важко дихати. 

— Hola. ¿Estás perdido? (Привіт. Ти загубилася?), — почула Зоряна й розгублено поглянула на смагляву темноволосу дівчинку навпроти, яка дивилася на неї з неприхованою цікавістю. Нічого не зрозумівши, вона дістала свій смартфон і ввімкнула онлайн-перекладач, а дівчинка повторила:

— Hola. ¿Estás perdido?. 

— О, так це ж іспанська! — вражено вигукнула Зоряна. 

Іспанської мови вона не знала, але зраділа, що це прекрасне місто, яке підкорило її серце, знаходилося в сонячній та вишуканій Іспанії — країні де є океан. Дівчинка ввела в онлайн-словнику потрібну фразу й сором’язливо відповіла: 

— No hablo español! (Не розмовляю іспанською мовою!). 

Руденька збиралася сказати, що вона не загубилася. І що прекрасно знає де її дім — в Україні. Однак словник несподівано перестав працювати. 

— Та що ж це таке, — прошепотіла. На екрані з’явилося повідомлення, що інтернету немає. Дівчинка спробувала змінити налаштування. Однак нічого не допомогло. Наостанок вона перевірила залишок коштів на рахунку. Там не було грошей. — Мама мене вб’є, — у відчаї запхала телефон до кишені й звернулась до незнайомки вже англійською: 

— Do you speak English? (Ти розмовляєш англійською?), — й несміливо додала: — Чи може українською? 

— Yes, I can speak English, but it is not my native language (Я розмовляю англійською, однак це не моя рідна мова). 

 «Добре, — зраділа про себе Зоряна, — і дівчинку зрозумію й англійську потреную».

— I'm not from here, I'm from Ukraine. I don’t need your help. I am ok, but thank you. (Я не звідси, я з України. Мені не потрібна твоя допомога. В мене все добре. Однак дякую)

У відповідь смаглява незнайомка, покопирсавшись хвилину в сумці, з посмішкою протягнула Зоряні якусь пластикову картку й сказала: 

— Take it, please. (Візьми це, будь ласка)

Зоряна не розуміла, що це, а тому, не поспішала брати. 

— This is a discount card for a clothing store, (Це дисконтна картка для магазину одягу) — пояснила дівчинка та показала рукою на магазин одягу, що виднівся неподалік.

— This is a discount card, — повторила дівчинка вперто, — Please, take it. I don’t need it. I am leaving. I can’t use it. (Це дисконтна картка. Будь ласка, візьми її. Мені вона не потрібна. Я їду й не зможу її використати)

Зоряна з подивом і жалем дивилась на співрозмовницю. Невже й в Іспанії йде якась війна чи інші нещастя, що та мусить звідси їхати?

— What is your name? (Як тебе звати?) — запитала Зоряна.

— Penelope, — відповіла та.

Зоряна уважніше пригледілася до Пенелопи. Перед нею стояла висока дівчинка зі смаглявою шкірою, чорним блискучим волоссям та карими очима. Худорлява іспанка була одягнена в джинси та білу футболку й взута в такі ж білі сандалі. На вигляд вони з Зоряною здавалися ровесницями. Продовжуючи доброзичливо посміхатися, вона знову протягнула Зоряні дисконтну карту. 

— Why can’t you use it? (Чого ти не можеш використати дисконтну картку?) — спитала Руденька, протягуючи руку за подарунком.

— This discount has an expiration date the day after tomorrow, and today I’m going to visit my grandmother for a week. So, I won’t be able to use the discount. (Ця картка чинна до післязавтра, а сьогодні я їду до бабусі на тиждень. Тож в мене не буде можливості скористатися цим дисконтом).

Для Зоряни така вільна англійська була важкуватою, але суть вона зрозуміла. Пенелопа їде на тиждень до своєї бабусі, а дисконт діє до післязавтра. Руденька вдячно посміхнулася у відповідь та сховала дисконтну карту до кишені. Хоч через нестачу коштів в сім'ї й не збиралася нею користуватися.