Глава 1

Була глибока ніч. Маленьку дитячу кімнату освітлювало сиш тьмяне сяйво місця. На маленькому ліжечку лежала мати та донька. Золотоволоса жінка ппоглажувала голівку донечки. Дівчинка не спала. Вона дивилася в пітьму. Несподівано вона сказала :
- Мамо, ты також відчуваєш біду?
Тіло жінки напружилось, а на її очах з'явилися сльзи. Вона бачила ту біду. Мати заключила доньку в обіймах. Хвилину вона мовчала, вдихаючи запах рідної дитини. Жінка обернула доньку до себе. І дивлячись в її великі, наповненні страхом, очі сказала :
- Моя маленька зірочка, пообіцяй мені що, щоб не сталося, ти ніколи не втратиш своєї віри, сили та надїї. 
Дівчинка дивилася на маму крізь сльози. Вона підняла маленьку долоню до лиця матусі. Коли теплі, рідні ручки торкнулися шкіри матері, жінка не витримала. Вона стисла дівчинку в обіймах. Її сльози були гіркіші за полин. Дівчинка також обіймала матір зі всіх сил. З її дитячих оченят лилися не дитячі сльози. Вона відчувала, що не буде більше як колись, що зовсім скоро закінчиться. У дівчинки, як і у матері, була сила, могутня сила. 
Раптом з першого поверху будинку почулися постріли. Жінка швидко встала з ліжка. Її очі були налиті страхом, страхом за свою дитину. Вона поставила дівчинку на підлогу. І ще декілька секунд дивилася на неї. Пробігла рукою по її світлому волоссю, яке неначе світило я в нічній пітьмі. Її блакитні оченята були неначе згаснуті від сліз. Мати витерла сльози, які покотилися по щоках доньки, і сказала :
-Зоряно, залазь під ліжко. І щоб не сталося не вилізай з-під нього. 
- Але ж, мамо.., - хотіла заперечити дівчинка. 
- Прошу, пообіцяй, що не вийдеш, - немовби самими устами благала мати. 
Дівчинка лише кивнула головою і полізла під ліжко. 
Жінка подивилася на свою доньку востаннє і сказала:
- Я люблю тебе. 
Їй хотілося кричати, але промовила ці три слова тихо, щоб навіть місяць, який зазирав до вікна, не почув. 
Жінка прикрила ковдрою низ ліжка, щоб доньку не було видно. І як тільки вона встала на ноги, двері в кімнату з тріском вибили. 
В кімнату ввійшли двоє чоловіків з пістолетами в руках. 
- Де дівчина?, - крикнув один з них. 
- Там ви її ніколи не знайдете, тварюки, - на весь голос проричала їм у відповідь матір. 
Він перезарядив пісиютолет і направив його на жінку. 
- Чи не велика ціна за мале дівчисько?, - запитав другий. 
Але відповідь так і не отримав. Адже, за це "дівчисько"її сімья віддала би все. 
Чоловік поклав палець на курок. Час ніби зупинився. 
Дівчинка хотіла вийти, зупинити, але їй не давало цього зробити прохання матері. Зоряна закрила очі долонями і пролунав постріл. Цей звук вона принесе через усе своє життя. Біля ліжка почувся гуркіт. Ковдра трішки спустилася і дівчина побачила обличчя матері. Її очі вже були закриті назавжди. Дівчинка закрила руками свої вуста, які хотіли крича від пекельного болю втрати. До шиї матері торкнулася рука чоловіка, який зробив постріл. На ній було тату у вигляді змії. 
- Мертва, - пролунав страшний вирок. 
Через декілька секунд вони покинули приміщення. 
Зоряна, тремтячи від сліз, вилізла з-під ліжка. Стоячи на колінцях перед мертвою мамою, вона не могла повірити, що вже немає її рідної людини. На білій сукні жінки, там де мало битися її добре сердце, тепер лиш кривава пляма. Всю ніч Зоряна намагалася своєю силою полікувати маму, але нічого не вдалося. Змирившись з тим що мамі більше не допомогти, Зоряна взяла матір за руку. Вона була ще теплою. Тремтячими вустами, дівчинка поцілувала долоню мами і прошепотіла крізь сльози :
- Матусю, я тобі обіцяю. Я не втрачу ні віри, ні сили, ні надії. Також обіцяю що я помщусь!
Її дитячі очі в одну секунду стали дорослими. На небі сонце змінило місяць. Починали світати...