Казки на ніч

Казка, що допоможе подолати страх темряви та подарує тобі солодкі сни.

У далекому зеленому лісі, де бамбук здіймався аж до самого неба, жила маленька пандочка на ім’я Лілу. Вона була напрочуд мила: пухнасті вушка, круглі щічки й оченята — дві чорні хмаринки.

Вдень Лілу гралася з метеликами, каталася з гірки з бамбукових гілочок і сміялася так дзвінко, що навіть старий лінивий тигр прокидався від її веселощів.

Але щойно сонце ховалося за гори — сміх затихав. Бо пандочка дуже боялася засинати сама.

— Темрява така велика й страшна, — шепотіла пандочка, загортаючись у ковдрочку з бамбукового листя. — А якщо, коли я засну, вона підкрадеться ближче й налякає мене?

Щоночі Лілу довго не могла заснути. Їй чулося, ніби за вікном хтось шурхотить і ховається, із шафи визирають довгі вуха чудовиськ, а з-під ліжка тягнуться величезні волохаті лапи темряви.

Пандочка щільніше загорталася в ковдру, рахувала зірки, що мерехтіли крізь щілину в даху її хатинки, але й це не допомагало.

Одного вечора повз пролітала стара подруга — сова Луміна. Вона помітила смуток Лілу й лагідно гукнула:

— Привіт, малятко. Чому ти ще не спиш?

— Я боюся темряви, — зізналася Лілу, сором’язливо опустивши очі. — У ній усе здається більшим і страшнішим.

Луміна усміхнулася тепло й мудро.

— Я охороняю ніч, тож добре знаю її таємниці, — мовила сова. — Темрява не страшна. Вона наче ковдра, якою ніч накриває світ, щоб він міг відпочити. Під нею сплять звірі, дерева, вітер і навіть струмок.

— Я розумію твій страх. У темряві важко все розгледіти. Тому вона здається такою таємничою. Але я можу допомогти тобі побачити інший бік ночі. Хочеш, я покажу, що вона може бути красивою й зовсім не страшною?

— Справді? — здивувалася Лілу. — А як я можу її побачити?

— Сідай мені на спину, і ми разом вирушимо в подорож, — запросила сова.

Трохи злякавшись, але довірившись сові, пандочка вибралася з хатинки та вмостилася на її м’якому пір’ї. І вони злетіли у зоряне небо.

Згори ніч була зовсім іншою. Лілу побачила, як місяць купає землю в сріблястому сяйві, як зірки граються в хованки між хмарками, а лагідний вітер гойдає бамбук.

— Бачиш? — шепотіла Луміна. — Ніч не страшна. Вона охороняє твої сни й дарує сили зустріти новий ранок.

Вони пролетіли над струмочком, що весело дзюркотів у темряві, над полем, де в траві сяяли світлячки — мов маленькі ліхтарики. Лілу вперше почула пісні цвіркунів — ніжну мелодію, що робила весь ліс чарівним.

— Це так красиво! — прошепотіла пандочка.

Коли подорож закінчилася, Луміна ніжно обійняла Лілу крилом:

— Запам’ятай, маленька пандачко: ніч — це час для казок, мрій і спокою. Якщо знову злякаєшся, подумай про мене. Я завжди літатиму поруч і охоронятиму твій сон.

— Дякую, Луміно, — прошепотіла пандочка, пригорнувшись до мудрої подруги.

Того вечора Лілу лягла у своє затишне ліжечко й уперше не сховалася під ковдру. Вона заплющила очі, уявила світлячків, місяць і добру сову, що кружляє високо в небі.

Маленька пандочка Лілу заснула щасливою, загорнувшись у ковдру ночі. Їй зовсім не було страшно: вона відчувала себе в безпеці. Бо Лілу зрозуміла: ніч — це час спокою, краси й нових мрій. І саме завдяки темряві ми можемо краще побачити світло.