Завершення

Чорний позашляховик, який інколи використовували державні служби Сполучених Штатів, проїхав широкою вулицею Вашингтона та зупинився просто коло воріт Білого Дому. Його швидко пропустили на пропускному пункті, коли побачили перепустку. Зупинившись у спеціально відведеному місці, молодий чоловік вийшов з великого позашляховика та швидко пройшов всередину, після чого перейшов на біг. Вправно оминаючи зайнятих людей, які повільно крокували розкішними коридорами, невідомий опинився у потрібній йому частині будівлі.

Двоє охоронців, які спокійно крокували коридором, одразу звернули увагу на незвичного відвідувача, тому кинулись за ним. В якийсь момент, їм вдалось збити його з ніг, але, відбившись від амбалів ногами, чоловік піднявся на ноги та побіг далі. Ледь не збивши міністра оборони, який впізнав знайоме обличчя, невідомий забіг просто в Овальний кабінет, де охоронці одразу ж направили на нього зброю.

Незнайомець побачив кількох радників та вже старого президента Сполучених Штатів, який лише нещодавно вступив на посаду.

- Пане президент,- важко дихаючи, намагався якомога швидше сказати хлопець,- Мене звати Адам Ньюман і я прибіг сюди, щоб повідомити про загрозу інопланетного вторгнення.

- І часто сюди проникають божевільні?- спитав президент, перевівши погляд на міністра оборони, який щойно зайшов в кабінет.

- Я розумію, що це не мій рівень доступу, але мені відомо про проєкт “Зоряна Брама”! Я не можу сказати, звідки я маю ці дані, але зрозумійте, що люди в небезпеці!

- А ви, власне, хто?- спитав президент та легко підняв руку, наказавши охороні зупинитись, коли вони схопили хлопця, щоб вивести його.

- Журналіст та громадський активіст.

- Он воно як,- спокійно мовив чоловік, підійшовши до журналіста,- Я не знаю, як вам вдалось дістатись сюди і я не знаю, хто вам розповів про якусь таку нісенітницю, як “Зоряна Брама”, але ніякого такого проєкту не існує. Інакше я, як президент Сполучених Штатів, вже б знав про це, правда?

- Зі всією повагою, пане президент, але на комплекс напали і...

- Досить з мене цього,- спокійно сказав президент, але Адам відчув, що його починає дратувати ця розмова.- Ми обговорювали дійсно важливі справи, поки ви сюди не вдерлись. Охорона проведе вас звідси.

- Ви не розумієте!- кричав журналіст, поки його намагались вивести з кабінету,- Світ в небезпеці!

Міністр оборони провів незваного відвідувача поглядом, поки один з охоронців не зачинив двері в кабінет, після чого перевів погляд на президента.

- Можливо, я зараз скажу щось очевидне, але цей хлопець знав те, що не мав знати,- мовив міністр.

- Ви оточили 5-кілометрову зону, як я і наказував?

- Так, пане президент.

- Зв’яжіться з керівником ізоляції та переконайтесь, чи нічого не загрожує планеті,- швидко сказав президент, не зводячи погляду з дверей,- Ллойде, я хочу знати, чи щось загрожує людям, які за мене голосували.

Міністр лише легко кивнув та швидко покинув кабінет. Майже хвилину президент США стояв на місці, після чого втомлено видихнув та повернувся до обговорення зі своїми радниками.

***

Біллі Руссо заїхав на територію свого подвір’я та, здійнявши хмару пилу, зупинився за кілька метрів від свого будинку. Почувши шум коліс, з будинку вийшов старий та усміхнений чоловік, який і не очікував побачити свого вихованця.

- Не думав, що ти повернешся так скоро,- спокійно сказав старий,- Тебе вигнали?

- Скажімо, склались непередбачувані обставини.

- Значить, вигнали. Ну що ж, принаймні, ти спробував.

Біллі нічого не відповів. Відчинивши двері до заднього сидіння, чоловік витягнув з ящика пляшку холодного пива та кинув її старому.

- Ось це вже зовсім інша розмова! Ходімо, нам є про що поговорити.

Біллі лише посміхнувся та, взявши ящик, пішов до входу. Тільки він встиг ступити на поріг, як почув позаду шум коліс позашляховика та, розвернувшись, побачив автомобіль, який зупинився неподалік від його машини.

- Хто це?- спитав старий, взявши ящик Вільяма.

- Не знаю.- холодно відповів чоловік та, ступивши кілька кроків вперед, легко торкнувся пістолета на поясі.

Лише через кілька секунд з чорного позашляховика вийшов біловолосий юнак. Посміхнувшись, він швидко покрокував назустріч солдату, але побачив його готовність атакувати, тому різко зупинився, а посмішка миттєво зникла з його обличчя.

- Я вам не ворог,- мовив Адам,- Я не маю при собі зброї та не хочу заподіяти вам шкоди.

- Тридцять секунд,- холодно мовив Біллі, впевнено дивлячись на хлопця.

- Ви ж не будете стріляти в мене.- невпевнено сказав юнак, але одразу зрозумів, що Біллі налаштований серйозно,- Мене звати Адам Ньюман і я журналіст. В мене є певні зв’язки в Збройних силах, тому я зміг дізнатись вашу адресу. Насправді, нам потрібна ваша допомога.

- Нам?

- Так. Елізабет Грей хотіла б з вами зустрітись.

- Пані полковник не змогли приїхати сюди особисто?

- Рада національної безпеки звільнила її з служби в армії та заявила, що вона становить загрозу національній безпеці Сполучених Штатів, тому зараз знаходиться у розшуку. Вона розповіла мені все про вас та проєкт “Зоряна Брама”, який знаходиться в комплексі Воєнно-повітряних сил США, в горі Шаєн, за кілька кілометрів від Колорадо... Слухайте, я знаю, що ви мене вперше бачите, тому навряд зможете мені повірити, але я дійсно говорю правду. Мені лише потрібно, щоб ви поговорили з нею.

Біллі обернувся та побачив старого, що так і стояв на порозі. Чоловік нічого не сказав та лише легко кивнув.

- Сідай в машину,- холодно сказав Біллі,- Я скоро буду.

Чоловік швидко розвернувся та повернувся в будинок, де побачив свого наставника, який вже сидів на кухні та повільно пив холодне пиво.

- Я впевнений, що ти хотів повернутись,- сказав старий.

- Ти не бачив того, що довелось побачити мені. Був би ти там, то зрозумів би, що це не просто прогулянка по парку.