Війна

Атлантичний океан. Величезні водні простори, які повністю населені різними організмами. Сотні кораблів плавають цим океаном кожного дня. Людство використовує його для власних потреб вже тисячі років, але досі не змогло досконало вивчити його. Скільки ще таємниць ховаються під величезним шаром холодної океанічної води? Цього точно ніхто не може сказати. Проте, для невеликої групи вчених, які працюють на американську армію, на одну таку таємницю стало менше.

Невеликий човен, який ще кілька годин тому покинув маленьку пристань одного з сіл Бразилії, швидко прямував в сторону, здавалося б, безмежного океану, водночас, швидко віддаляючись від материка. Крім власника човна, в ньому знаходилось ще кілька добре озброєних солдатів. Сторонній спостерігач міг би припустити, що це були американці, але на них не було розпізнавальних знаків, тому важко було сказати, кому саме вони підпорядковувались.

- Нам ще далеко?- прокричав один з солдатів, намагаючись бути голоснішим за шум двигуна та морської води.

- Хвилин десять... Можливо, менше. Бачите пляму на горизонті?! Ось, нам туди!

- Добре!- спокійно мовив солдат та відійшов від чоловіка, діставши рацію.

- Хоч ми і виглядаємо мудаками, але це не так,- сказав один з солдатів, який сидів просто навпроти Нельсона,- Просто ти повинен розуміти, що нас кинули самих, без підтримки. Це доволі сильно нагнітає атмосферу всередині.

- Так,- спокійно відповів чоловік, намагаючись уникати прямого зорового контакту з співрозмовником,- Я розумію.

Зрозумівши, що новобранець не налаштований на розмову, невідомий солдат вирішив не чіпати його.

Пройшло кілька хвилин, а чорна точка, яка почала набувати цілком чіткої форми, була все ближче. Весь цей час Нельсон дивився на океанські хвилі, які розбігались в сторони від їхнього човна. Чоловік завжди любив воду та планував піти служити у флот, але його батько вирішив по-іншому. За його словами, Нельсон просто не міг порушити давню сімейну традицію, яку розпочав його прадід, який служив пілотом літака під час Першої світової війни. Саме після нього, кожен чоловік в їхній родині служив саме у військово-повітряних силах Сполучених Штатів.

Проте, піднявши погляд, Нельсон побачив, що вони вже достатньо наблизились до величезного військового авіаносця, у порівнянні з яким, їхній човен виглядав просто комашкою. Ця неймовірна конструкція, яка важила більше 97 тисяч тонн, мала довжину 332 метри та ширину — 76 метрів.

- Вау!- вигукнув чоловік, коли вони підпливли достатньо близько, щоб оцінити масштаб величезного судна.

- Скажем так, влада не повністю про нас забула,- озвався вже знайомий солдат,- Минулий президент передав нам цю вже списану посудину, яку ми привели до владу та зараз успішно використовуємо у власних цілях.

Вже через кілька хвилин, Нельсон та солдат, якого, як виявилось, звати Френк, стояли на палубі, спостерігаючи за персоналом, бойовими винищувачами та багатьма різними речами, чого сам Нельсон навіть не зміг би описати.

- Радий, що ви прибули сюди так швидко,- мовив далеко не молодий та сивий чоловік, який підійшов до них,- Мене звати контр-адмірал Джордж Касл і я командир цього корабля.

- Він вражає,- захоплено сказав Нельсон, озирнувшись навколо,- Я завжди мріяв побувати на такому, але вдалось потрапити лише на китайський “Ляонін”.

- Китайцям ще далеко до наших кораблів. Радий, що вам подобається. Хоч він і збудований у 1990 році, але все ще вважається одним з найкращих та може показати нашим ворогам їхнє місце. Жаль, що його списали після кількох боїв.- Касл швидко розвернувся та кудись пішов,- Проте, ви тут не для цього. Президент дав чітке розпорядження щодо вашого завдання. Хоч я і не думаю, що програма того варта, але я лише виконую накази.

Пройшовши кілька десятків метрів, чоловіки спустились з палуби всередину корабля, який являв собою складний багаторівневий комплекс. Велика кількість охоронців стояли на кожному повороті та коло кожних дверей, які мали важливе значення у випадку бойових дій. Не зважаючи на величезну кількість охорони, самі солдати не займали багато місця та були чудовим прикладом організації охорони важливих об’єктів.

- Крім цього корабля, в Тихому океані є інший військовий корабель, призначений для якогось секретного завдання,- сказав Касл, ведучи прибулих за собою.

- Думаю, їх треба посвятити в те, що ми тут робимо,- спокійно мовив чоловік, який був головним на човні, а тепер йшов поруч.

- Так, ти правий, Лайє. Отож, я думаю, ви знаєте про Командування зоряною брамою. Тим не менш, я та деякі інші люди вважаємо їхнє керівництво некомпетентним в ситуації, яка склалась у наших стосунках з гоа’улдами. Вони лише проводили розвідувальні чи рятувальні операції, час-від-часу вбиваючи того чи іншого системного лорда. Очевидно, розуміючи, що у нас війна, ми вирішили діяти більш рішуче, тому перейшли до повномасштабних бойових дій. Кілька разів команди з КЗБ намагались зупинити нас, але ми не припиняли воювати.

- Тобто, зараз ви ведете повномасштабну війну з гоа’улдами?- спитав Нельсон.

- Зараз ми поновлюємо бойові дії, але раніше ми робили все необхідне, щоб якомога сильніше послабити сили противника.

- Ви використовували танки, артилерію чи іншу техніку?

- Так. Як виявилось, деякі види техніки можуть спокійно проходити через браму, тому ми активно цим користувались... Кожного дня, протягом багатьох років, хтось з нас помирав, але, нарешті, ми отримали можливість покінчити з цим раз і назавжди. Розвідники джаффа, які активно розпочали співпрацю з нами після закриття програми “Зоряна брама”, розповіли, що всі системні лорди збираються в одному місці для того, щоб обговорити якісь важливі питання.

- Це може бути пов’язано з відновленням діяльності Командування?- спитав Нельсон, підійшовши до адмірала.

- Скоріше за все,- спокійно відповів чоловік,- Напевно, вони стурбовані. Ми можемо скористатись цим, щоб проникнути в місце їхньої зустрічі та просто перебити їх.