Один з нас

Чорний фургон, швидко рухаючись вулицями Лос-Анджелеса, різко повернув на одному з багатьох поворотів та продовжив свій рух значно вужчою вуличкою. Всередині транспорту, окрім водія та його помічника, сиділо десятеро добре озброєних солдатів, які перевіряли своє спорядження та готували зброю.

- Значить так,- почав Біллі Руссо, вставивши магазин з боєприпасами в автомат,- Кілька годин тому нам стало відомо, що група людей, яким було довірено найвищий рівень секретності, порушили договір про нерозголошення. Тим самим, вони ставлять під загрозу секретність проекту. У нас є наказ від генерала О’Нілла затримати злочинців та доставити їх на базу. Застосовувати зброю дозволено у випадку крайньої необхідності.

- Це зрозуміло, сер,- бадьоро сказав один з солдатів, вірячи в їхній успіх.

- Чудово,- мовив Біллі та перевів погляд на водія. Вже через хвилину фургон зупинився коло будівлі просторого, але покинутого складу.- Діємо швидко.

Солдати швидко відчинили задні двері та вистрибнули з транспорту, займаючи позиції. Сам Біллі вийшов одним з останніх. Майор у найсучаснішому військовому спорядженні озирнувся навколо, а тоді приєднався до решти солдатів, які підійшли до входу.

- Поліція повідомила, що місцевість ізольовано,- мовив по рації Тайлер.

- Зрозумів,- мовив Біллі та жестом наказав солдатам заходити всередину.

Молодий лейтенант легко кивнув та першим зайшов всередину. Одразу за ним рушили Вільям та решта солдатів. Опинившись у приміщенні, вони одразу звернули увагу на військову техніку та ящики з боєприпасами. Чоловік одразу зрозумів, що цього б вистачило для ведення невеликої війни у місті. Проте, напад солдатів застав противників зненацька. Схопивши зброю, вони одразу відкрили вогонь по ворогах. Солдати одразу ж зайняли вигідну позицію, щоб вести вогонь у відповідь. Тим не менш, опонентів було занадто багато.

- Прикрий!- мовив Біллі до молодого лейтенанта, що стояв неподалік від нього.

Солдат легко кивнув командиру і той, скориставшись моментом, швидко перебіг у сліпу для противників зону. Йдучи темним коридором між стіною складу та цілою стіною різних ящиків, Вільям швидко просувався вперед, щоб зайти в тил противників. Проте, в якийсь момент, він натрапив на одного з ворогів, який вирішив зробити так само. Біллі одразу підняв зброю, але не вистрелив, коли побачив перед собою 16-річного хлопця, який, можливо, вперше тримав зброю в руках. Здається, так і було, адже він натиснув на курок, але почув лише тихе клацання. Відкинувши старий автомат в сторону, підліток витягнув ножа та спробував вдарити досвідченого солдата. Біллі вправно ухилився від першого удару та боляче вдарив малого в коліно, від чого той впав на підлогу. Ще не встиг хлопець піднятись на ноги, коли Вільям боляче вдарив його ногою по голові, остаточно поваливши на підлогу.

- Ти вибрав не ту сторону,- спокійно сказав майор, схилившись коло підлітка.

Раптом, солдат побачив біле світло, яке за секунду стало значно яскравішим. Тієї ж миті воно зникло, як і хлопець, що лежав просто перед Вільямом. Майор вражено озирнувся навколо та почув, що стрільба припинилась.

- Що за хрінь?- тихо мовив чоловік та, пройшовши вузьким проходом між ящиками, побачив, що на складі залишились лише його солдати.

- Ми побачили лише яскраве світло, яке забрало кожного з них.

- Так, я це бачив,- мовив Біллі та торкнувся рації,- Тайлере, скажи поліції, щоб вони не випускали нікого з ізольованої зони.

- Вони втекли?- спитав капітан.

- Схоже на те, але я б не хотів, щоб хтось ще вислизнув від нас.

Біллі розчаровано видихнув та, обернувшись, пішов до виходу з приміщення.

***

Молодий на вигляд солдат вийшов з чистого та просторого офісного ліфта, в якому поруч з ним їхало ще троє офісних працівників. Майор Руссо швидко пройшов коридором з скляними стінами, через які прекрасно видно робоче місце кожного працівника. Глянувши на кількох з них, Біллі звернув увагу, що кожен з них заклопотаний своїми справами, які потребують негайно втручання. Тим не менш, деяким з них вдалось знайти час на розмови чи відпочинок.

Втім, зайнятість офісних працівників не цікавила солдата, який швидко пройшов коридором та підійшов до красивих дерев’яних дверей.

- Заходьте,- мовила молода жінка, почувши стукіт у двері та, піднявши голову, побачила, що майор вже стояв на порозі.- Пробачте, не побачила вас.

- Колись це було одним з головних завдань у моїй роботі,- мовив Біллі, сівши навпроти жінки.

- Не любите форму?- спитала Елізабет, звернувши увагу на шкіряну куртку чоловіка та зручні джинси.

- Цей одяг мені подобається значно більше. Міс Грей, я домовлявся про зустріч з генералом О’Ніллом.

- На жаль, генерал відлетів по справах, тому деякий час буде відсутній. Тим не менш, ви можете всі питання обговорити зі мною. Він надав мені найвищий доступ секретності.

- Радий це чути.

- Як пройшла рятувальна операція?- спитала жінка, відклавши в сторону кілька паперів над якими працювала до приходу відвідувача.

- Ніби ви не знаєте.

- Жаль чути... Я вірила, що ви впораєтесь.

- Скажем так... Мене ніхто не готував до інопланетян та космічних кораблів.

- Вас можна зрозуміти. В армії Сполучених Штатів такого курсу не передбачено. Проте, Джек О’Нілл, який першим пройшов через браму, також не був до цього готовий. Як і керівництво проекту.

- Можливо, ви праві,- мовив Біллі, оглянувши кабінет,- До такого неможливо підготуватись.

- Отож, що ви хотіли обговорити з генералом?- спитала Елізабет, глянувши просто в очі Вільяма.

- Він повідомив, що зі складів почали зникати інопланетні артефакти, які було отримано за час роботи проекту. Так само, він не двозначно натякнув, що це може стати серйозною проблемою, тому з цим треба щось робити.

- Так, це правда. Ми підозрюємо групу зрадників з колишньої організації “Trust”, але, на жаль, у нас не вистачає доказів, щоб це довести.