Звичайний сонячний день. Чиста вода повільно тече мілководною річкою, берег якої вкритий невеликим камінням. По той бік річки росте густий та, напевно, небезпечний ліс, від якого долинає лише шелест листя. Деякі невеликі птахи літають над деревами, сідаючи з гілки на гілку та щебечуть, при цьому, пісні.
Сонце яскраво сяяло високо в небі, але можна було побачити дві точки, які швидко наближались. Могло здатись, що це якісь птахи, але рухались ці точки надто швидко, поступово знижуючи висоту. В цей момент з лісу вибігло п’ятеро добре озброєних людей у військовій формі. Оглянувшись, вони побачили ці дві чорні точки, які, насправді, були глайдерами — ворожими винищувачами, що рухались у їхньому напрямку. Солдати прискорились та швидко перебігли мілководну річку. Пробігши кам’янистий пляж, вони швидко наблизились до великого темно-сірого кільця, створеного багато століть тому невідомою расою та з невідомого матеріалу.
- Нельсон!- вигукнув командир та вказав рукою на круглий пристрій з клавішами та символами на них.
Солдат поспішив виконати наказ. Решта побачили, що глайдери все ближче, тому відкрили вогонь. Кулі потрапляли у ворожу техніку, але не завдавали потрібної шкоди. Кілька секунд команда намагалась відбитись від ворожих винищувачів, але ті підлетіли занадто близько та відкрили вогонь зі своєї зброї. Перші снаряди потрапили достатньо близько, щоб поранити жінку. Один з снарядів влучив неподалік від неї, тому вона відлетіла на метри два та боляче вдарилась головою об камінь. Тим часом, Нельсон завершив набір та натиснув на велику червону кнопку в центрі набірного пристрою. Всередині темно-сірого кільця утворилась синя матерія, яка чимось нагадувала воду. Величезна “хвиля” вирвалась з вертикально розташованого кільця та повернулась назад.
- Вперед!- крикнув капітан.
Нельсон та ще один солдат перевели погляд на поранену Кейтлін, але почули звуки глайдерів, які наближались все ближче, тому швидко стрибнули у синю матерію і зникли.
- Повертайся, Джоне!- крикнув командир на ім’я Хокай, який швидко підбіг, щоб допомогти напарниці.
Втім, солдат його не послухав. Солдати швидко підняли дівчину на ноги та повели в сторону кільця. Їм залишалось менше трьох метрів, але один із глайдерських снарядів впав занадто близько. Вони відлетіли на кілька метрів та боляче впали на землю. Джон знепритомнів одразу, а Хокай побачив, як синя матерія всередині кільця зникла, а символи на кільці — згасли. Відкинувши голову на землю, чоловік скривився від болю та невдоволено видихнув. Через хвилину він побачив, як глайдери обережно приземляються на кам’яний берег річки, використовуючи технологію вертикальної посадки. Звідти вийшло четверо ворожих солдатів у дивній броні. Вона зроблена з матеріалу, який чимось нагадував метал, а захисний шолом був у формі орла.
***
Чорний позашляховик, який швидко рухався асфальтованою дорогою, що простягалась через темний ліс, поступово зменшив швидкість та повернув на грунтову дорогу, якої не було на картах. Всередині автомобіля, крім водія та охоронця, сиділи жінка та її помічник, який передав їй папку з файлами.
- Ти впевнена, що це хороша ідея?- спитав чоловік, дивлячись в очі своєї начальниці,- Ми можемо зібрати команду найкращих.
- Він найкращий,- впевнено відповіла жінка.
- Як знаєш... Його звати Біллі Руссо. Тридцять років, світла шкіра, темне волосся. Знайомі кажуть, що він доволі товариський та має чималу популярність серед жінок, але не любить цим хизуватись.
- Можливо, гомосексуал?
- Чорт його знає, але сумніваюсь... Кілька років прослужив в армії Сполучених Штатів, дослужившись до майора. Дуже часто і він, і його команда брали участь у найнебезпечніших операціях планети... Насправді, в нас не так багато даних про нього, адже міністерство оборони вирішило засекретити все про одного з своїх найкращих солдатів. Зрештою, сталась якась подія, про яку мені не відомо, після якої він покинув армію та став жити тут. Тим не менш, я повторюсь, що дуже сумніваюсь у правильності вашого рішення. У нас про нього занадто мало інформації. Ми просто не зможемо впливати на нього.
- Я знаю, що роблю.
У цей же час, Біллі сидів на терасі свого невеликого будиночку, що був збудований на березі невеликого озера, посеред лісу, подалі від допитливих очей. Заваривши собі теплого чаю, солдат сів на зручне крісло та поставив ноги на столик, насолоджуючись прекрасним ранком. Десь у лісі щебетали птахи і ці прекрасні звуки доходили й до нього. Проте, з’явилось ще щось. Прислухавшись, Біллі зрозумів, що це двигун автомобіля, який заїхав на його територію та припаркувався десь за будинком. Колишній солдат чув, що двері відчинились, а через кілька секунд — зачинились. Кілька суворих людей обійшли будинок та побачили чоловіка, який спокійно сидів на терасі та пив чай, не звертаючи увагу на прибулих.
- Чесно кажучи, я очікувала іншого прийому,- мовила жінка, підійшовши до Біллі,- Думала, що ти будеш більш агресивним... Або активним.
- Я не знаю, хто ви,- байдуже відповів чоловік,- І не дуже хочу знати.
- Полковник Елізабет Грей,- представилась жінка та одразу додала,- Майор Біллі Руссо. Так, я знаю.
- У відставці,- уточнив чоловік, зробивши новий ковток з гарячої чашки,- Значить, ви полковник? Армія Сполучених Штатів?
- Військово-повітряні сили. Слава про вас йде швидше, ніж вам здається, містере Руссо.
- Невже?- спитав Біллі, вперше перевівши погляд на гостей.
- Ми знаємо, що ви один з найкращих солдатів у світі, тому прийшли сюди, щоб запропонувати роботу.
- Не впевнений, що можу вам допомогти.
- Рятувальна операція трьох членів загону спеціального призначення... Повірте, якби у нас був інший варіант, ми б вас не турбували.
- Тобто, ви хочете сказати, що армія США не може провести рятувальну операцію, тому приходить до солдата у відставці? Ніколи в це не повірю. Напевно, знову потрібно зробити якусь брудну роботу. Нічого нового.