Розділ 35. Голос Серця. 3

Я відчула, як потоки інформації хлинули в мене. Картини світу спалахували перед очима. Але серед цього сяйва була тінь.

- Загроза... – прошепотіла я, але мене почули. 

— Що ти бачиш? — запитала Ліза, її голос лунав із залу, але я чула його так ясно, ніби вона була поруч. 

Я зосередилася. Переді мною постала картина: величезні шахти, ракети, готові до запуску. Їхні боєголовки були наведені на Зоряні Доми. І все це виходило з однієї країни. Лише одна країна залишалася налаштованою проти зоряних. Лише вона тримала світ на межі знищення. 

— Ракети, — сказала я. — Ракети наведені на Зоряні Доми. Вони чекають наказу. 

Стелла скрикнула, її руки міцніше обійняли сина. 

— Але ж це безумство! Вони знищать не лише Зоряні Доми, а й усе людство! 

— Вони вважають, що так урятують себе, — відповіла я. — Але насправді вони знищать усіх. 

Серж ступив ближче до сяйва, його обличчя було суворим. 

— Що ми можемо зробити? 

Я відчула, як інші Серця відгукнулися. Їхні голоси звучали всередині мене, мов єдиний потік. 

— Ми повинні об’єднатися, всі шість Сердець. А ви — підняти щити. Лише разом ми можемо зупинити удар. 

— Анно, — сказав Аріель, його голос був твердим. — Ти провідник. Ти з’єднуєш нас. 

Я заплющила очі й відчула, як енергія тече крізь мене. Серце пульсувало, і кожен його удар був кроком до активації. Я чула голоси людей, які активували Серця на інших материках, операторів, зоряних дітей. Ми були мережею, живою системою, готовою до дії. 

— Я відчуваю їх, — сказала я. — Інші Серця. Вони чекають. Вони готові. 

Ліза ступила ближче, її очі сяяли. 

— Тоді починай. З’єднайся з ними. 

Я глибоко вдихнула. Світло навколо стало щільнішим, і я відчула, як мої думки переплітаються з думками інших. Ми стали єдиним цілим. 

— Ми разом, — пролунало здалеку. — Ми не дозволимо світу загинути. 

Я розплющила очі. Переді мною спалахнула картина: усі Серця огорнуті світлом, готові до об’єднання. І я знала: саме я повинна їх пов’язати. 

— Я готова, — сказала я. — Починаємо. 

Світло Серця спалахнуло, і зал наповнився гулом, схожим на пісню. Друзі дивилися в мій бік, їхні обличчя були сповнені страху й надії. Вони розуміли — зараз вирішується доля людства. 

Світло Серця ставало дедалі щільнішим, і я відчувала, як мої думки все сильніше переплітаються з іншими. Спершу це було схоже на слабкий шепіт, але поступово голоси посилювалися, перетворюючись на потужний потік. Я чула їх усіх одночасно, і це мені не заважало, не позбавляло індивідуальності — це здавалося природним. 

Я заплющила очі. Усередині спалахнули картини: п’ять Сердець, сяючих у різних куточках планети. Вони чекали. Їхнє світло було готове з’єднатися, але потрібен був імпульс, єдиний центр. І я розуміла: цим центром повинна стати я. 

Я глибоко вдихнула, і світло навколо стало щільнішим. Я влилася думками в єдиний хор, що звучав так, ніби співала сама Земля. 

— Ми разом, — сказав один голос. 

— Ми не дозволимо світу загинути, — додав інший. 

— Ми віримо в тебе, Анно, — пролунало одразу кілька голосів. 

Усередині мене енергія наростала. Я відчувала, як потоки сили проходять крізь мою сутність, з’єднуючи всі Серця в єдине ціле. Це було схоже на дихання планети. 

— Анно, — сказав Аріель. — Ти повинна втримати зв’язок. Якщо він урветься, щити не піднімуться. 

Я кивнула. Світло навколо стало нестерпно яскравим, і я відчувала, як моє тіло розчиняється в ньому. Але разом із цим розчиненням приходила сила. Я більше не була просто людиною. Я була частиною Землі. 

— Ми разом, — повторила я. — Ми піднімемо щити. 

Я гостро відчула інші Серця, що означало одне — ми об’єдналися. Наш зв’язок міцнів із кожною секундою. Тим часом зоряні діти піднімали й з’єднували між собою захисні щити над Землею. 

Але вони не встигали! 

Відлік почався. Я бачила те, що відбувалося за тисячі кілометрів, хоч і перебувала всередині Серця — червоні цифри на екранах командних пунктів, холодні обличчя людей, які вірили, що знищення Зоряних Домів урятує їх. Вони не розуміли, що готують загибель усьому світу. 

Невже все закінчиться тут і зараз? Невже все було марно? 

І я потягнулася туди, де тремтіли в очікуванні команди ракети. Чим? Не знаю чим. Нематеріальним, але неймовірно потужним потоком. Мої віртуальні руки стискали металеві тіла ракет і м’яли їх, мов паперові. Пульти керування плавилися від мого подиху. А радіоактивні речовини втрачали свою грізну силу, перетворюючись на безпечний пил. 

Світло Серця спалахнуло, і світ осяявся. Потоки енергії з’єдналися, і щити піднялися над Зоряними Домами, надійно вкривши всю планету від впливу небезпечних випромінювань космічної Зони Х. Я бачила, як тірси мечуться навколо, б’ються об захист і не можуть його подолати. І бачила вражені обличчя військових, які зрозуміли, що ракети знищені в одну мить і вже ніколи не злетять.