Розділ 33. Шлях до Серця. 3

Аріель притиснув мене до грудей, я ледь діставала маківкою йому до ключиць. І все одно він залишався моїм маленьким улюбленим хлопчиком. 

— Ти прийшла, — сказав він. — Я знав, що ти знайдеш шлях. 

— А я зовсім не була впевнена, що мені вдасться відшукати тебе… Спочатку — так. Спочатку я думала, що щойно пройду за стіну, одразу зустріну тебе й усі випробування закінчаться. А потім ці лабіринти… Портали… Фанатики… Спецназівці… 

— Це була довга дорога, — кивнув Аріель. — Ми так чекали тебе… Усіх вас… Нарешті ви тут, і в планети з’явився шанс. 

— Ти говориш про активацію Серця, сину? 

Аріель підняв голову, його очі спалахнули. 

— Так. Ти така молодець, мамо! Ти стільки зробила для порятунку людства! 

— Та що я зробила? Я нічого не… 

— А твій щоденник? Він зробив те, що не вдавалося нам — схилив людську думку на нашу користь. А сьогоднішній виступ! 

— Він нічого не дав, — заперечила я. 

— Ти помиляєшся, мамо. Ракети з ядерними боєголовками мали злетіти протягом години. Але минуло вже набагато більше часу. 

— Справді?! — я навіть не очікувала, що мої одкровення мають таке значення. 

— Справді, мамо, але це ще не означає, що ми можемо розслабитися. У світі ще повно фанатиків, які можуть дістатися до заповітної кнопки. Та й тірси продовжують нищити незахищені ділянки Землі, поглинаючи все живе. 

— Отже, ми повинні поквапитися, — насупилася я, уявивши, що кожна секунда зволікання забирає людські життя. — Що потрібно робити? 

— Завершальні штрихи з підготовки Серця. Зараз підійдуть Оуен і Семмі, і це означатиме, що все готово для активації. 

У мене виявилася ціла хвилина вільного часу, і я витратила її на те, щоб просто стояти, притиснувшись до грудей сина, й ні про що не думати, насолоджуючись моментом. Але ця хвилина минула швидко — і час знову зрушив з місця.

Ми стояли в сяйві Серця, коли раптом із сусіднього коридору долинули кроки. Я озирнулася — й одразу зрозуміла, хто це, хоч ніколи не бачила їх раніше. У зал входили двоє зоряних, високих і красивих чоловіків, майже як мій Аріель. 

Рудоволосий ірландець підбіг, підхопив на руки нашу маленьку ірландську наречену й закружляв із нею по залу. І я вкотре переконалася, що зовсім даремно всі вважали, ніби зоряні діти не мають почуттів. Мають і завжди мали. Може, раніше не вміли їх висловлювати, але тепер навчилися. І вчителем їхнім стала любов. 

— Оуене! — закричала Ніам. Вона обіймала нареченого так міцно, ніби боялася відпустити бодай на секунду. Сльози котилися по її щоках, але усмішка сяяла, і в її голосі звучала радість, змішана з невірою. 

— Я думала, що втратила тебе… 

— Я шукав тебе, — відповів він, і очі його блищали. — Я знав, що ми зустрінемося. 

Стелла стояла непорушно, ніби не вірила власним очам. Її син ступив до неї, і вона нарешті зірвалася з місця, схопила його за плечі, заглядаючи в очі. Потім вони обнялися й стояли мовчки, без слів. Пригадалося, що Серж казав, ніби вони справді можуть спілкуватися подумки. Це, мабуть, чудово. 

Я відчула, як енергетика посилилася. Світло Серця стало яскравішим, і мені здалося, що воно дивиться прямо на мене. 

— Час, — промовив Аріель, очевидно, теж відчувши зміни в Серці. 

— Що потрібно зробити? — ще раз спитала я. 

Аріель подивився на мене й сказав: 

— Ми пояснимо. Але спершу — ви повинні зрозуміти: це не просто захист. Це вибір. І він буде важким. 

Серце пульсувало дедалі сильніше, і я відчувала: попереду нас чекає випробування, яке змінить усе. 

Аріель ступив ближче до сяючого кристала, і його обличчя осяяло м’яке світло. Він говорив спокійно, але в його голосі звучала вага, ніби кожне слово було каменем, що падає в безодню. 

— Ви повинні знати правду, — почав він. — Серце готове до активації. І для цього йому потрібна людина.

- Ми знаємо, - закивали ми. – Ми допоможемо. Ми готові. Ми усі будемо раді взяти участь у порятунку цивілізації.

- Це дуже добре. Але це не проста процедура, - продовжив Аріель. – Серцю потрібна лише одна людина. І той, хто увійде всередину, вже ніколи не зможе його залишити.