Розділ 25. Веди, та не заведи... 3

На цьому моя участь у сутичці закінчилася. Лише краєм ока я могла спостерігати, як Стелла піднялася з землі, підбігла до Ніам і почала розв’язувати її. Як вони разом тягнули ноги ірландки, які спершу були придавлені моїм тілом, а потім ще й тушою чудовиська. 

Спочатку я думала, що монстр мене зжере, але потім зрозуміла, що він лежить без свідомості. Причому так невдало впав, що його голова придавила мою голову, а тіло розляглося на мені, і я буквально задихалася під його вагою. Навіть поворухнутися не могла! 

Лише коли Стеллі вдалося звільнити Ніам від мотузок, вони разом почали штовхати чудовисько. Їм це вдалося, так, звісно, вдалося, але зовсім не так швидко, як хотілося б, і не так просто, як хотілося б. 

Нарешті туша монстра відкотилася вбік, і мої рятівниці полегшено зітхнули.  Я, щоправда, й ворухнутися була не здатна, відчувала себе відбивною котлетою.

І тут згори на Стеллу стрибнув той монстр, який досі спостерігав за сутичкою, виглядаючи з крони. На його морді красувалася свіжа рана, яку я завдала йому суком дерева. Мабуть, досі він коливався: поснідати чи втекти, і тут раптом наважився напасти. Він збив вчену з ніг і вже націлився на її горло, як маленька ірландська наречена завищала. Погано стало не лише чудовиську, а й нам зі Стеллою. Монстр потрусив головою і відступив на пару кроків. Правда, голос у дівчини вже був зірваний, тож крик перетворився на кашель. Не знаю, що далі вчинила б багатоніжка: накинулась би на вчену, чи на мене, чи на ірландку, але, на щастя, підоспів Серж, щойно закінчивши зі своїм противником. Точніше, прогнавши свого противника. Пришкандибуючи й озираючись, змій-багатоніжка кульгав в бік найближчого лісочка. В принципі, вона і так довго протримався. Стійкий такий трапився. Або дуже голодний. 

Той монстр, що сидів на дереві, утік після першого ж удару електрошокером у ніжний чутливий ніс. Ображено фиркаючи, він кинувся наздоганяти першого.

Третій так і не прийшов до тями. Тепер він лежав на спині, розкинувши в сторони всі свої шістнадцять лап і висунувши довгий язик. І виглядав навіть смішно. 

Серж спершу кинувся до Стелли, щоб переконатися, що монстр не встиг їй зашкодити. 

Ніам кинулася до мене, обмацуючи ребра: 

— Аню, ти як? Ціла? 

Я з трудом поворухнула руками й ногами, потім з допомогою ірландки та підоспілого Сержа сіла. 

— Наче ціла, тільки голова крутиться. І відбито все, що тільки можна було відбити. Як цей чудик на мене впав? І чому він без свідомості?

— Це Стелла тебе врятувала! — скоромовкою, покашлюючи, заговорила ірландка. — Спершу мене врятував Серж, коли взяв на себе чудовисько, що до мене підбиралося! Потім ти мене врятувала, коли вдарила другого, що спускався з дерева! А тоді Стелла врятувала тебе, бо третій «красунчик» непомітно підкрався до тебе зі спини, видно, повз по траві, щоб його не помітили! Вона його так каменюкою по голові приклала, що він ще довго валятиметься! Ми й піти встигнемо. Коротше, ви всі мене врятували! І я за це безмежно вдячна вам! А тепер нам краще повернутися до Зоряного… 

Ніам обернулася в бік споруди, і голос її зірвався. І тільки тепер до мене дійшов увесь жах становища, в якому ми опинилися. 

— Хто тримає двері?! 

Та ніхто! Двері зачинилися, і на їхньому місці зараз була суцільна стіна! 

— Анно! Я ж тобі сказав тримати двері, поки розберуся з монстром! — вигукнув журналіст, із досадою ляскаючи себе по коліну. 

— Але я не могла залишитися, коли бачила, що друге чудовисько збирається напасти на Ніам із дерева! І я сказала Стеллі тримати двері! 

— Але я не могла тримати двері, коли бачила, що третє чудовисько підкралось до Ані зі спини! — це вже Стелла виправдовується. — Воно ж її зжерти збиралося! Що було б, якби я не втрутилася? 

— Ніхто не винен, — це вже Серж, — але як нам тепер повернутися до Зоряного Дому?..