Розділ 25. Веди, та не заведи... 2

— Хто ж це?.. — потер Серж вуха й завмер. 

Нашому погляду відкрився інший світ із низькими, ніби приплюснутими деревами з помаранчевим листям, пожовклою травою, кущами, всипаними червоними ягодами, й важкими хмарами, що просипалися дрібним холодним дощем. 

Під найближчим деревом, притулившись спиною до його бочкоподібного стовбура, сиділа наша добра знайома — у весільній білій сукні, точніше, у весільній, давно вже не білій, сукні, міцно прив’язана мотузками до стовбура. 

Навпроти неї стояла невідома тварюка брудно-болотного кольору. Голова її нагадувала голову величезної змії, довгий роздвоєний язик підсилював схожість. Але абсолютно чорні круглі очі цю схожість зменшували. Ще більше її зменшували вісім пар коротких лап по обидва боки довгого тулуба. За останньою парою лап стирчав короткий хвіст, який смішно стирчав вертикально вгору. Висотою чудовисько було з коня, а завдовжки — метрів чотири. Хижа «усмішка», що відкривала два ряди кривих зубів, явно свідчила: звір прийшов не знайомитися й не чаювати. Він потягнувся до дівчини, і з її горла знов вилетів крик на таких високих нотах, що хоч святих винось, як у нас говорять. 

Звір відскочив. Видно, так тривало вже давно, бо ірландка закашлялася й замовкла. Звір потрусив головою й знову рушив до дівчини. 

Описувати довго, а насправді все відбувалося дуже навіть швидко. 

Серж уже стрибав у жовтувату траву, потрясаючи шокером, із криком: 

— Анно! Тримай двері! 

Ага. Я помітила, що крона дерева ворушиться, і ще одне чудовисько опускає до Ніам свою потворну голову. Звісно, я стрибнула слідом за журналістом, кричачи Стеллі: 

— Стелло! Тримай двері! — і кинулася туди, де занадто швидко розгорталися події. 

Так, і що ж я можу протиставити цій змії-багатоніжці? І тут моя нога за щось зачепилася. Я ледь не полетіла на мокру слизьку землю.

Ага, ось воно! 

Підхопивши сукувату гілку, що потрапила під ноги, я підбігла до дерева й з розмаху вдарила по зубастій голові, що визирала з густого листя. Голова ображено фиркнула й сховалася в кроні. 

Отак тобі й треба! Будеш знати, як на невинних дівчат нападати! 

Краєм ока я відзначила, що Серж уже зійшовся в поєдинку з першим чудовиськом. Молотив його шокером, аж іскри сипалися. Воно прикривало очі, намагалося ухилитися й вкусити несподіваного противника, але йому це не вдавалося. Це вам не на зв’язану дівчину нападати!

Я аж залюбувалася. 

І тут ірландка, яка сперш безмежно зраділа нашій появі, раптом зробила круглі очі й закричала: 

— Аню! Позаду! 

Озирнутися, щоб глянути, що там позаду, я не встигла. Щось неймовірно важке вдарило мене в спину й змусило впасти просто на ноги Ніам. Здається, я навіть на кілька митей втратила свідомість.

О, краще було б і не приходити до тями! 

Важкий неприємний запах вдарив у ніс. А гладка слизька лапа біля щоки свідчила про те, що мене збило чудовисько! Мало того, що збило, ще й притиснуло всією своєю немалою масою, та так, що й дихнути важко! 

Мамо!..