Розділ 24. Бережи себе. 2.

- Попрощавшись із Лізою-клоном, ми знову опинилися в лабіринтах коридорів і залів Зоряного Дому.

- Отже, - мовив Серж, - прямуємо до ліфта і спускаємося до твоєї Лізи, так?

Я кивнула. Звучало логічно. Тільки мені чомусь зовсім не хотілося зараз йти до ліфта. А куди ще? Там, внизу, мої сестри, Ліза та Марі. Там мій син, мій рідний синочок Аріель. Та й ірландську наречену слід теж шукати внизу, бо саме туди потягли її божевільні фанатики з метою знищити Серце. Так, слід і нам спускатися в глиб планети. Ліфт вже майже поруч...

Але ми не встигли наблизитись до входу, як двері ліфту розсунулися і нам назустріч несподівано вискочила група спецназівців. Від несподіванки вони теж зупинилися. Їх було не менше десяти, і вони були озброєні якоюсь надсучасною зброєю. Молоді, здорові, підготовлені до будь-якої небезпечної ситуації чоловіки. А нас лише троє, і тільки в журналіста — шокер. Та ще й Стела із пораненою ногою.

Здається, шансів ніяких… 

Я боялась ворухнутися, щоб не спровокувати стрільбу, і не знала, що робити далі. От не хотілося мені йти до ліфту, так ні, логіка перемогла інтуїцію. І що тепер?

Спецназівці наставили на нас зброю, але не стріляли, видно, чекали наказу командиру.

Один із чоловіків зробив крок уперед, і здивовано промовив: 

— Анно? 

Я впізнала в ньому Остапа, і всередині все сколихнулося: 

— Зрадник! 

— Анно… — повторив чоловік із докором. 

— Ти обманював мене! Брехав! Брехав і брехав! Ти навіть брехав про свою доньку Астру! У тебе немає доньки!  І не було ніколи!

— Пробач, це було необхідно. 

— Необхідно? 

— Ти поводилася неадекватно… 

— Я? Я поводилася як нормальна мати, ким і є! Це ви там понавигадували собі!.. Це ви всі неадекватні! Шукаєте ворогів не там, де треба! 

— Анно, ти давно пішла за стіну. Ти не знаєш, що діється зараз у світі. 

— Я все знаю! Я знаю те, чого не знаєте ви! Знаю, що з лиця Землі зникли країни, які десять років тому не прийняли немовлят, країни, які знищили малюків. Знаю, що люди загинули саме через те, що на території цих країн немає Зоряних Домів, які мали б їх захистити. Я знаю, що зоряні діти вирощені з яйцеклітин жінок, наших, земних жінок, яким потім і були повернені, тільки збагачені інопланетними генами. Я знаю, що зараз «мільярдники» з усіх сил намагаються врятувати планету, яка на своєму космічному шляху пролітає крізь зону Х, відому небезпечним випромінюванням і створіннями, що живляться всім живим, а ви їм заважаєте! Без допомоги зоряних дітей життя на Землі загине! Без них, а не через них, Остапе! Почуй мене! Я багато чого знаю… 

Командир спецназівців зблід. 

— Це правда?.. 

— Я не письменниця фантастичних романів, Остапе. Я могла б довести тобі, що кажу правду, але на це немає часу. Група фанатиків захопила невинну дівчину й прямує до Серця Зоряних Домів нашого материка, щоб підірвати його. Якщо їм це вдасться — у Землі не залишиться шансів вижити… 

Остап повільно кліпав, переварюючи інформацію. 

- Це тобі Стела наплела? – кивнув він, розгледівши жінку, яка стояла за моєю спиною при підтримці журналіста. – От вона – справжня авторка фантастичних романів! Ми вже наслухалися її байок!

Я похитала головою:

- На жаль, не мала часу поспілкуватися із нею. У мене є своя історія. Розповісти? Прихильники організації «Руки геть від Землі!» обв’язали мого брата, якому лише чотирнадцять років, вибухівкою й відправили до стіни, щоб підірвати двері. Йому так промили мізки, що він радий був пожертвувати своє життя аби допомогти знищити «зоряні зерна». Я встигла зупинити його в останній момент, Остапе! А іншого хлопчика я не змогла врятувати, на моїх очах його розірвало на шматки. Це жахіття досі стоїть у мене перед очима! І хто тут монстри? Хто тут потвори? Хто вбивці? Може, й не варто рятувати світ, де люди вбивають собі подібних? Де на смерть посилають дітей, га? 

Остап здригнувся. 

Я продовжила: 

— А ви! Ви, ті, хто повинен захищати народ, піднімаєте свою зброю проти цього ж народу! Не там ви шукаєте ворогів, не там! 

Остап опустив ствол, нервово покусюючи губи. 

— Я витягла брата, - продовжила я. -  Але зараз іншу дівчинку ведуть на загибель. А якщо фанатикам вдасться задумане, то загибель чекатиме не лише її, а й усе людство!

Я замовкла – і повисла тиша. Тиша, що давила на мозок. Тиша, що гнітила.  

Нарешті Остап заговорив: 

— Я достатньо знаю тебе, Анно, щоб розуміти, що ти говориш правду про свого брата. Та й не вигадати таке. Про дівчину ми знаємо і теж хочемо врятувати її. Можливо, ти можеш підказати, де шукати фанатиків, які її забрали? Нам знайти їх не вдалося...

— Вони прямують униз, у самий центр. 

— Ми зробимо все, щоб знайти й зупинити їх, - твердо мовив командир спецназівців. 

- А з цими що робити? – запитав один із групи.

Остап коливався лише мить: