Розділ 22. Жіноча інтуїція.

Головне було: не думати логічно, куди йти, а довіритися інтуїції. Жіночій, материнській інтуїції. 

Минуло кілька годин блукань, і відчуття, що попереду знаходиться хтось, хто потребує нашої допомоги, посилилося. Настільки, що я вже майже бігла. Серж слідував за мною. Плече його більше не турбувало. Мої коліна теж перестали боліти. Схоже, у Зоряних Домах не лише зникає потреба в їжі, питті та сні, а й після травм організм відновлюється дуже швидко. 

І ось ми влетіли до приміщення з якимись механізмами, де я різко зупинилася, розуміючи, що ми на місці. Тільки чомусь нікого не видно. Ні ворогів (і це прекрасно), ні друзів (а це насторожує, адже щось змусило мене зупинитися саме тут). 

Тривожно озираючись, ми почали обходити приміщення і раптом почули слабкий стогін. Ще кілька кроків — і нашому погляду відкрилася зв’язана жінка, що лежала на підлозі. Це аж ніяк не була Ніам. Я ніколи не зустрічала цю жінку, а до незнайомців останнім часом почала ставитися з великою обережністю. Але журналіст коротко скрикнув й кинувся до неї, щось шепочучи, і почав швидко розв’язувати мотузки. 

— Серж! Якщо ти не помітив, то це не наша ірландка-наречена! 

Мені не сподобалося, що він розв’язує незнайомку, навіть не з’ясувавши, хто вона така. Можливо, ця людина становить для нас небезпеку. Ми ж нічого про неї не знаємо! А раптом вона з фанатиків? Мало що могло стати причиною, через що її зв’язали. 

Чоловік підвівся, піднімаючи на руках незнайомку, у якої голова безвольно відкинулася, очі були заплющені, а руки безсило звисали: 

— У мене для тебе, Анно, є три новини. По-перше, це — Стелла, ти розумієш, про кого я говорю, я тобі якось розповідав про неї. По-друге, вона втратила свідомість. По-третє, вона поранена в ногу вогнепальною зброєю. Нам потрібно знайти безпечне місце, щоб надати їй допомогу і, водночас, щоб нас не знайшли вороги. Якщо зможеш відшукати таке — веди. Дві години ти вправно вела нас безпечними дорогами, сподіваюсь, і зараз усе вийде. 

Неочікувано. Отже, це не якась там незнайомка, а Стелла… А я вже почала думати… Втім, я рада, так, щиро рада, що жінка, на якій Серж збирався одружитися, жива. І це доводить, що він не шпигун, не агент спецслужб, не адепт фанатиків, що, після останніх подій, я й так уже зрозуміла. 

І ще: так, я вийшла на людину, яка потребувала допомоги, я справді можу відчувати еманації чужих почуттів. Журналіст виявився правим — і це радує. 

Але маленьку наречену, викрадену фанатиками, ми так і не знайшли. 

Я повернулася й пішла, не думаючи, куди прямую, просто намагаючись відійти подалі від цього місця, наскільки це було можливо Сержу з його ношею. Нарешті ми зупинилися в одній із портальних зал, сховавшись за кристалом. У разі небезпеки спробуємо втекти, поки нас не помітять. І все ж я не хотіла йти звідси, поки ми не знайдемо Ніам. Серж сказав, що слід розвідати, чи немає близько ворогів, а мене попросив приглянути за Стеллою. 

Ми залишилися з безпорадною вченою наодинці.

Ось вона яка, кохана жінка Сержа. Інтелігентне, розумне обличчя, витончена фігура. Справді, є в ній щось таке, особливе… 

 Я постаралася вмостити жінку зручніше, відзначаючи її втомлений, виснажений вигляд. Рана на нозі була замотана не надто чистим бинтом, який ослаб і сповз, відкриваючи круглий отвір із запеченою кров’ю. На бинті кров теж уже підсохла. Я вирішила не чіпати рану, адже кровотеча припинилася і нога не виглядала запаленою. Ймовірно, цілющі сили цього місця впораються самі. Тим паче, що під рукою однаково не було ні антисептика, ні чистих бинтів. Не думала я, вирушаючи з батьком на пошуки брата й сестри, що мене занесе так далеко. Тому я просто поправила бинт, щоб він прикривав рану. 

Жінка ворухнулася, скривилась від болю й застогнала. Її очі розплющилися — красиві, кольору літнього ранкового неба. Запечені губи ворухнулися. 

— Де Серж? — першим ділом запитала вона, кидаючи насторожений погляд навсібіч. — Він же мені не привидівся?! Серж! 

— Тихо-тихо… Не привидівся, — заспокоїла я поранену. — Він пішов оглянути місцевість, чи немає поблизу ворогів. Скоро повернеться. 

Жінка полегшено зітхнула й розслабилася: 

— Я знала… знала, що він мене відшукає… Він такий рішучий… Такий наполегливий… 

Я не сказала, що журналіст зовсім і не шукав її, бо був упевнений у її загибелі. 

— Так, — відповіла просто, — він — молодець! 

— А ви?.. — раптом насторожилася Стелла. — Ви для нього хто? 

Ха! Це її чіпає! Отже, й вона має почуття до журналіста. Не буду їм заважати.

— Просто соратниця, — заспокоїла я її. 

Жінка знову полегшено зітхнула. 

— Ви теж когось шукаєте тут? 

Серж говорив, що Стелла — палка захисниця «зоряних зерен», тож приховувати, що я роблю в будівлях «мільярдників», не мало сенсу. 

— Так, я шукаю сестер і… мого зоряного сина, Аріеля. 

— Мій хлопчик теж десь тут… Як ви із Сержем зуміли потрапити всередину системи Зоряних Домів? 

— Не ми з Сержем, а кожен окремо. Він знайшов ключ, який залишив вам син, і зумів скористатися ним. Я… У мене був інший спосіб. А зустрілися ми вже тут, випадково.