Розділ 16. Соратники.

Серж досить голосно цокнув язиком і простягнув руку: 

— Тоді вперед, соратнице. То скажеш тепер, як тебе звати? 

— Анна, — відповіла стримано. 

— Судячи з акценту — слов’янка. Не бійся, навіть не питатиму, звідки ти, мені байдуже. Можеш тримати свої секрети при собі. 

Може, це й не якісь особливі секрети, але я вирішила для себе: чим менше знатиме незнайомий мені чоловік, тим краще. 

— Ходімо, Анно. 

— Серж… Ти казав, у тебе залишилися їжа й вода. Поділишся, раз ми вже соратники? 

— Ні. 

— Чому? — розгубилась я. 

Як би там не було, такої жадібності я не очікувала. 

— Ні, бо тобі це не потрібно. 

— У сенсі — не потрібно? Я ще з учорашнього ранку покинула рідний дім і не мала можливості навіть ковтка води зробити. Якщо тобі шкода й ти хочеш зберегти свої припаси для себе — так і скажи! 

— Ні. 

— Що «ні»? 

— Мені, може, й шкода, але із соратницею я, звісно, поділився б. Тим паче — з такою гарненькою дівчиною. Але ти ж не відчуваєш ні голоду, ні спраги, чи не так? 

Я прислухалася до відчуттів. 

— Зараз не відчуваю, мабуть, це стрес так діє. 

— Бачиш, Анечко, всередині цього спорудження наші організми не потребують харчування. Поняття не маю, як це можливо, але факт залишається фактом. Я дві доби блукав цими лабіринтами — і в моєму роті не було ані краплі води, ані крихти хліба. А ось коли «вивалився» в Австралії, тоді й голод, і спрага повернулися. Я, серйозно, вже боявся, що мої припаси закінчаться й доведеться добувати їжу, як первісній людині. А я цьому не навчений, я — дитя сучасного світу, наповненого автоматами з бургерами, напоями в пластикових пляшках та іншими, іншими смаколиками й шкідливостями. Якби я хоч готувався до марш-кидка дикою природою, але навіть припустити було складно, що з багатолюдного Лондона раптом перенесусь в безкраї простори Австралії. 

— Ти впевнений, що це була Австралія? 

— Абсолютно. На цьому континенті понад вісімдесят відсотків рослин і тварин є ендеміками, тобто унікальними, котрі більше ніде не зустрічаються. Де ще можна побачити кенгуру? Коалу? Качкодзьоба? Так сталося через те, що Австралія відірвалася від Гондвани приблизно тридцять мільйонів років тому. Флора й фауна розвивалися зовсім іншим шляхом, ніж на інших землях. Ніде більше немає сумчастих і яйцекладних ссавців. Тож це точно Австралія. 

— Але як це можливо?! 

— Портали. Ти сама як перенеслась? Торкнулася одного з кристалів? 

Я кивнула. 

— От. Так само і я. Мені вдалося проникнути до Зоряного Дому… 

— Зоряного Дому? 

— Так у нас називають споруди «мільярдників». Так от, я два дні блукав, нікого так і не зустрівши, а потім вийшов до величезного кристала, що відсвічував зеленкуватим світлом, торкнувся — і вуаля! — опинився в іншому місці. Двері переді мною розчинилися, і я, ведений жагою пізнання, вискочив назовні. На жаль, прохід за моєю спиною зачинився так швидко, що я не встиг повернутися.