Розділ 13. Зрада.

Думки розбігалися. Так, перш за все слід зателефонувати татові. 

Я дістала смартфон. 

— Не дозволено! 

— Я хочу повідомити батькові, що знайшла брата! Він теж тут і теж шукає Едіка! Він повинен знати, що його син знайшовся!.. 

Вусатий військовий, який супроводжував мене до фургона, навів на мене смартфон, скануючи обличчя. 

— Анна Дуга? — здивовано підняв брову. — Отже, ваш брат — Едуард Дуга, а батько — Олександр Дуга, — констатував факт. — Добре, скажіть батькові, хай підходить до центрального пульта управління, туди, де на щоглі закріплений державний прапор. 

Під наглядом військового я подзвонила татові, тільки не сказала, що з Едіком, боялася, що серце схопить на півдороги, може й не доїхати. 

— Отже, ти тут шукала брата, Анно?  - запитав вусатий.

— Так. 

— Ти знала, що він пов’язаний з екстремістською організацією «Руки геть від Землі»? 

— Здогадувалася… 

— А твій прийомний син, Аріель, він теж тут? 

Я непевно хитнула головою: 

— Можу лише припускати, що він… 

— За стіною? — підказав чоловік. 

— Якщо всі зоряні діти за стіною, то й мій теж там, — відповіла похмуро. 

Навіщо питати, якщо й так усе ясно. 

— Ти знаєш, як пройти за периметр? 

— Що? Ні, звісно! Якби знала, я вже була б там! Я б забрала сина, повела додому! Йому не слід брати участь у всьому цьому… 

— Отже, він нічого тобі не говорив? Ніяких зачіпок? Догадок? Як відкрити прохід? Адже ти хотіла потрапити до нього!.. 

— Хотіла. Але сьогодні я не думала про сина! Я думала про Едіка! 

— Добре, Анно. Заспокойся. Очікуй тут новин про брата. Потім із тобою ще поспілкуються наші спецслужби. 

Мене трясло, хоч насправді й не було настільки холодно. Це все нерви. Я згорнулася на лавці клубочком, намагаючись не думати про брата.

Адже все буде добре, правда? 

Не знаю, скільки минуло часу, поки пролунав дзвінок від тата: 

«Анечко! Видихни! З Едіка зняли цю гидоту! Він у безпеці!» 

Я видихнула, тільки зараз зрозуміла, що весь цей час затамовувала подих.

«Як він?» 

«Доведеться походити до психолога. І стати на облік у психіатра. Але все з ним буде гаразд. Він буде під контролем спецслужб. Дякую!.. Дякую, що знайшла його… вчасно…» 

«Так, слідкуйте з мамою за братом, нікуди не випускайте, поки таке твориться. І… не сваріть. Він і так вважає, що ви любите Лізу й Марі, а його лише виховуєте. Зараз йому, як ніколи, потрібна ваша любов. Безумовна любов і прийняття з усіма його недоліками. Він повинен відчувати, що потрібен». 

«Так, доню, я розумію. Ми з мамою зробимо все, що в наших силах. А Ліза? Ти її не зустрічала?»  - голос тата здригнувся.

«Ні… — Не буду казати, що сестра пішла за периметр, хіба що Едік розповість, але тут я вже нічого не можу змінити… — Я пошукаю її… Не хвилюйся, Ліза — розсудлива дівчинка, з нею все буде добре». 

«Але там так небезпечно! І вона не відповідає на дзвінки…» 

«Я знайду Лізу», — пообіцяла впевненим тоном. 

«Дякую, мила. Знайди сестру і… бережи себе…» 

«Так, татусю…» 

Я натиснула на смартфоні «відбій». 

Як виконати обіцянку, якщо я знаю, що Ліза пішла за стіну? 

Я сиділа на лавці у фургоні, але думки не давали спокою. Вони розбігалися, мов перелякані птахи. Я знала: чекати — означає втратити. І тоді я наважилась. 

Дверцята фургону не були зачинені, я вислизнула назовні, немов тінь. Ніхто не помітив. Холодний вітер обпік обличчя, але він лише додав мені рішучості. 

Я побоялася розмовляти по телефону, щоб не почули патрульні, тож просто написала SMS Остапові: «Я знаю, де знаходяться двері! Це частина стіни, навпроти будинку зі шпилем. Приходь, якщо зможеш».

Так хотілося бути зараз не самій! А Остап теж хоче розшукати свою Астру. Чи вдалося йому знайти в ноутбуці Аріеля відомості, як потрапити за стіну? Хоч би вдалося...

Я йшла навмання, серед хаосу, що панував навколо стіни. Дим від шин, крики протестувальників, вигуки команд військових — усе змішувалося в єдиний гул. Там, подалі, відбувалися сутички адептів тієї клятої організації з поліцією, рупори доносили фанатичні промови. Я ж трималася якомога ближче до стіни, в мене була своя мета: знайти двері.  Я поверталася туди, звідки забрала брата, бо саме там був один з проходів.

Я маю знайти спосіб потрапити всередину.

Я маю витягти Лізу.

Я маю поговорити з Аріелем. Якщо «зоряні зерна» творять зло, він не повинен бути з ними. Він – мій син!

Крок за кроком я наближалася до місця, звідки забрала братика. Стіна світилася, немов жива, блискавки пробігали по її поверхні, але я вже знала: десь тут є слабке місце.