Розділ 10. Аріель не повернувся. 3.

Тільки-но я принесла ноутбук, як Остап відсунув від себе чашку і ухопив його, притискаючи до грудей:

- То я піду... Не гаятиму часу...

- А у твоєї Астри теж має бути ноутбук чи комп’ютер, напевно, ти вже зламав його. Нічого не дізнався?

- Ні. Нічого серйозного... Дівчачі забави... Хлопці – вони серйозніші, напевно, щось знайдеться... – Остап був вже коло дверей і навпомацки надягав взуття.

- Якщо знайдеш щось цінне – одразу телефонуй! Ми маємо піти за стіну разом! – гукнула я услід.

- Звісно... – долетіло зі сходів.

Я підійшла до вікна. Вже добряче сутеніло, та змогла розгледіти, як мій гість похапцем забирається до автівки. У нього був червоний мерседес.

Шанс. У мене, у нас з’явився шанс потрапити до дітей. Отже, поки мій хакер працює, мине певний час. Я можу подрімати трохи. Хто знає, що на нас очікує в майбутньому.

Я лягла поверх покривала, не роздягаючись, на випадок, якщо доведеться нашвидку збиратися. Обійняла іграшкового рудого ведмедика, якого подарувала Арієлеві на Новий рік чотири роки тому... Як було добре, коли діти були маленькі...

Здавалося, що якраз почала провалюватися в сон, як прокинувся смартфон. Мелодія підказала, що телефонують батьки. Я підскочила, немов і не збиралася спати. Смартфон випав із рук, мов живий. Підхопила його, натиснула, ледве стримуючи дріж, кнопку «Прийняти»:

- Марі повернулася?!

- Ні... – коротка відповідь мами – і надія, яка тільки-но охопила мене, зникла, мов і не з’являлася.

- Тоді що? Щось трапилось? – питаю сторожко, бо вже боюся новин, будь-яких новин.

Навіщо я вимкнула телевізор? Навіщо лягла спати?!

- Так, трапилось... – голос мами тремтить.

- Що? – серце падає у п’яти, мов ліфт з двадцять п’ятого поверху у підвал.

- Едік...

- Що з братом?!

- Він втік... З’вязав простирадла та одяг і вибрався через вікно.

Ох, ця підліткова дурість. Та, принаймні, нічого страшного.

- Едік і раніше втікав з дому. Це не вперше, - намагаюся заспокоїти маму.

- Ти не розумієш, Аню! Він там, за містом, коло споруди, яку будують зоряні діти!

- Не бійтеся, туди зараз нікого не пускають. Він повернеться.

- Аню, увімкни новини! Там зараз гучно! Організація «Руки геть від Землі» скликує  прихильників. Вони збираються атакувати споруду! У них зброя! Ти не уявляєш, що там зараз почнеться!

- І що ми можемо зробити? – думки бігали туди-сюди, але жодної путньої не зустрічалося.

- Це ще не все, - продовжила мама.

- Що ще?

- Ліза...

- Що із сестрою?!

- Ліза сказала, що «Руки геть від Землі» знають, де розміщені проходи крізь стіну, і вони збираються пробратися всередину! Ліза пішла слідом за Едіком! Вона хоче розшукати його і повернути додому, поки не пізно! Але я боюся, що почнеться стрілянина! І всі мої діти, окрім тебе, Аню, там! Я можу втратити їх!

Я мовчала. Чулося, як тато заспокоює маму, говорить, що зараз поїде і забере Лізу та Едіка.

- Тату! – крикнула я. – І мене захопи із собою! Вдвох нам буде легше знайти їх!

- Ні! – скрикнула мама. – Тоді всі мої діти будуть там, у небезпеці!

- Одягайся, Аню! – почувся суворий голос тата, і зв’язок перервався.