Розділ 1. Роковий день.

Дорогий щоденнику... 

Тьху! Ніколи в житті не вела щоденників. Тим паче — не зверталась до них, мов до живих істот. Що за безглузда манера? 

Але зараз шкодую, що не почала записувати усі події ще десять років тому — саме того дня, коли світ перевернувся назавжди.

Треба було зберегти кожну мить, кожну дрібницю. Тепер же спогади стали розмитими, нечіткими, час стирає гостроту відчуттів. Гаразд, запишу бодай головне. А далі — урочисто обіцяю фіксувати все, поки існую я і поки існує наша цивілізація. Бо я не маю жодного уявлення, що чекає на нас завтра…

Десять років тому все було інакше. Світ загрузав у проблемах, але ми жили, мріяли, будували плани.

А потім настав той день — день, з якого почався відлік нового часу.

Навіть не знаю, з чого почати...

До того дня ми були легковажними, недовірливими, саркастичними. Ми жартували навіть над катастрофами. Пригадуєте, як у листопаді 2025 року нам обіцяли прибуття інопланетного зорельота? Всі всі ЗМІ та соцмережі гуділи про описували гігантський космічний об’єкт, який мав незабаром наблизитися до Землі. Сперечалися: чи з добром летить до нас чужий розум, чи готується до захоплення планети? А потім настав грудень — і ті самі медіа вже сміялися з «невдалого контакту». Сторінки рясніли жартами: «Нас знову обдурили. Навіть інопланетяни нас ігнорують!» Контакт не відбувся. Ніхто не захотів дружити з людством — прикро. Але й ніхто не напав — і це тішило.

Тільки от, як виявилось, зовсім не обов’язково здійснювати збройне вторгнення, щоб захопити чужий світ. Це можна зробити інакше — без жертв і руйнувань.

І цю істину ми зрозуміли саме того рокового дня. Рівно десять років тому.

Перед тим днем у мене було свято — день народження. Мені виповнилося вісімнадцять.

Повноліття! Дивовижна пора.

Батьки вже не мають влади над тобою, ти стаєш дорослою, самостійною людиною, і перед тобою відкриваються всі двері, всі шляхи. Принаймні, тобі так здається.

Свобода захоплює. Обирай!

У мене було безліч планів. Я навіть склала карту бажань — наклеїла в сегменти кола малюнки, що уособлювали мої мрії.

Хотіла вступити до Академії танцю, успішно її закінчити й стати відомою танцівницею. Об’їхати з гастролями весь світ. Побачити на власні очі всі його дива. У особистому житті — у мене був хлопець, з яким я мріяла продовжити стосунки й колись перевести їх на новий рівень. Років у тридцять можна було подумати про шлюб. Років у тридцять п’ять — про дитину. Так, дитина була в моїх планах, але не зараз. Колись. Спершу я хотіла реалізуватися як особистість, знайти своє місце, чогось досягти в житті…

Але всі мої плани зруйнувалися того дня, коли змінився світ.

У той роковий день змінилося все. Абсолютно все.