Розділ 20

 Над землею запанувала похмура імла. Чейн глянув на небо і побачив лише величезну чорну хмару, ледь помітну на тлі темного, майже нічного неба, в якому спалахували боязкі іскорки зірок. Увімкнувши передавач, він тихо сказав:

- Дилулло, ви чуєте мене? Це я, Чейн. Що відбувається? Відповідайте хто-небудь!

 Але відповіді не було – схоже, передавач не працював. Вражений раптовою думкою, він вихопив з-за пояса бластер і вистрілив, але зброя теж не працювала! Тоді Чейн, уже не побоюючись вхолланських лазерів, вийшов зі свого притулку і став неквапливо підніматися кам'яною стіною. Страхувальний трос значно полегшив шлях нагору, незважаючи на те, що вітер буквально збожеволів і раз у раз норовив підняти його в повітря наче пушинку. Хвилин за десять він опинився знову на гребені. Підійшовши до протилежного краю кам'яної стіни, Чейн виявився свідком битви між його товаришами та вхолланцями. Солдати, розсипавшись ланцюгом, наступали на лінію оборони. Подекуди піднімалися білясті серпанки – це найманці використовували проти наступаючих газові гранати. Поруч лежали кілька солдатів, інші ж, одягнувши захисні маски, залишилися неушкодженими. Вони раз у раз скидали ручні бластери і одразу опускали, з подивом переглядаючись. Їхня зброя не діяла, як і озброєння найманців.

 Не гаючи часу, Чейн спустився зі скелі і побіг до позицій землян. Вхолланці тим часом зупинилися в повній розгубленості. Їхні командири бігали вздовж ланцюга, мабуть, наказуючи йти врукопашну, але солдати були вже повністю деморалізовані і не хотіли підкорятися. Вони раз у раз поглядали на небо. Найманці також.

 Чейн побачив Дилулло. Капітан щось крикнув і, махнувши рукою, побіг до корабля. За ним пішли й інші найманціці, несучи з собою непотрібну зброю. Чейн зустрів капітана біля пандуса і в двох словах розповів про результати вилазки. Дилулло похмуро кивнув і знову глянув на небо.

- Що це? - запитав Чейн.

- Рятувальний корабель прибульців?

- Цілком можливо, - відповів капітан. - Іншого пояснення не знаходжу. Біхел щойно повідомив, що радари не працюють. Та й взагалі, на борту відмовило абсолютно все – починаючи з приладів та кінчаючи кишеньковими ліхтарями. Пішли, Чейне, я хочу переговорити з Лабдібдіном.

 Вони попрямували до купола, де двоє найманців усе ще вартували бранців.

- Джоне, щось негаразд! Мій передавач раптово відмовив, та й зі стуннером щось сталося.

- Знаю, - різко відповів Дилулло. - Випустіть бранців, вони більше не потрібні.

 Рутледж здивовано глянув на нього.

- Випустити бранців? Джон, адже вони знадобляться нам як заручники! Чи ви вже відбили атаку вхолланців? Я не чув жодного пострілу...

- Стрілянини не буде, - невесело посміхнувся капітан. - Принаймні я сподіваюся на це. Виконуйте наказ, не можна втрачати час.

 Рутледж знизав плечима і відчинив двері. Вхолланці з радісними вигуками вибігли назовні і раптово зупинилися, позамовкавши. Вони побачили потемніле небо та чорну хмару, обрамлену іскорками зірок.

 Дилулло покликав Лабдібдіна. Той підійшов до землянина, за ним було кілька вчених.

- Це корабель криїв! - схвильовано вигукнув Лабдібдін. - Тільки їм під силу вивести з ладу всю зброю і, як я розумію, корабельні силові установки також?

- Так, - кивнув Дилулло. - Пам'ятаєте, капітане, я казав, що цим криям чуже всяке насильство. Вони не люблять проливати кров і вам не дали цього зробити.

- Це я й сам зрозумів, - буркнув землянин. - Ви довгий час вивчали прибульців - скажіть, чого від них очікувати?

 Лабдібдін задумливо глянув на чорну хмару, а потім перевів погляд на титанічний корабель, що лежить серед піщаних дюн.

- Одне можу сказати напевно – вони нікого не чіпатимуть.

- Дуже мило з їхнього боку, - не втримавшись, сказав Чейн. - Тільки навряд чи нас це врятує. Ми всі загинемо у цих чортових пісках - адже у нас не залишилося нічого, окрім голих рук. Ми навіть на допомогу покликати не можемо!

- Ні, криї не можуть завдати нам шкоди, - уперто відповів Лабдібдін. - Думаю, якщо у нас вистачить розуму не провокувати їх і якщо ми просто повернемось у свої кораблі і спокійно чекатимемо, то...

 Дилулло кивнув головою.

- Тоді подивимося, що станеться, - закінчив він за вхолланця. - Згоден, іншого розумного виходу немає. Чи можете ви передати капітанам ваших крейсерів мою пропозицію про перемир'я? Потрібно показати прибульцям, що ми далеко не варвари...

- Гаразд, - сказав Лабдібдін. - Тільки…

- Що тільки?

- Я і дехто з моїх колег хотіли б повернутися через деякий час, щоб спостерігати за тим, що відбувається. Даю вам слово, капітане, – ми займатимемося лише спостереженнями, на досить пристойній відстані звідси.

 Капітан мовчки кивнув головою. Лабдібдін та інші вчені квапливо пішли у бік солдатів, які, схоже, мали намір повернутися до своїх крейсерів.

- Ваш план спрацював на славу, - сказав Чейн, проводжаючи їх поглядом. - Тепер вхолланцям нас не дістати.

- Чудово, - кисло відповів Дилулло. - За винятком того, що злетіти ми все одно не можемо. Залишається сподіватися, що цей вчений має рацію і кіт на ім'я криї надає перевагу вегетаріанській їжі.

 Чейн з ненавистю згадав застиглі постаті прибульців, їхні тонкі обличчя, позбавлені емоцій. І ще вчора він вважав Зоряних Вовків господарями Всесвіту! Але ось хтось на галактольоті, що прилетів, натиснув тоненькими пальчиками на кнопку і зробив усіх людей однаково безпорадними – і землян, і вхолланців, і навіть його, варганця...

 Дилулло заспокійливо поклав йому руку на плече.

- Я розумію, про що ти думаєш, синку. Знаєш, іноді треба вміти і програвати... Ти можеш себе заспокоїти тим, що зробив усе можливе та неможливе.

- Втомився?

- Ні.

- Тоді сходи провідай Тхрандиріна та його бравих генералів - вони замкнені в каюті. Хай забираються до своїх побратимів вхолланців, поки не пізно. Якщо криї дозволять повернутись енергії до наших двигунів, я негайно стартую. Бракувало ще заради цих трьох сідати на Вхоллу! Не думаю, що це буде корисним для нашого здоров'я.