Розділ 17

 Вони йшли безкінечними коридорами, прямуючи до самого серця корабля. Відлуння кроків лунко відбивалося від високих металевих склепінь, оповитих напівтемрявою, лише де-не-де розсіюваною світлом вхолланських ламп.

- Ми рідко приходимо сюди, - тихо сказав Лабдібдін. - І не тому, що боїмося чогось конкретного – просто нерви у нас не сталеві.

 Його спочатку ворожий настрій до найманців повністю розвіявся, і в голосі все частіше почали з'являтися довірливі інтонації. "Він керований чоловік, - із задоволенням подумав Дилулло. - Чейн зробив вірний вибір. Крім того, цьому вхолланцю до чортиків набридла завіса секретності навколо його роботи, тож йому приємно поговорити з новими людьми. Що ж, він не рік і не два був практично ув'язненим на цьому кораблі, і здійснив за цей час масу відкриттів, до яких нікому немає справи. Хм... нас теж цікавить надзброя, але й на інше цікаво глянути. Чорт забирай, та для нас, найманців, цей галактоліт – справжня скарбниця!"

 І все ж таки капітану було не по собі – він відчував себе мурахою, що потрапила в черево кита. Чейн, навпаки, виглядав незворушним. На відміну від землян, він змалку звик жити сьогоднішнім днем ​​і нічого не приймав близько до серця. Космоліт прибульців він сприйняв як щось буденно і ясно й не намагався ускладнювати зайвими емоціями і без того непросту ситуацію.

 Раптово Лабдібдін застережливо підняв руку:

- Майже прийшли, - прошепотів він. – Будь ласка, будьте максимально обережні.

 Коридор раптом розширився і перейшов в низку величезних незамкнених арок.

- Вони розкололися в момент посадки, - тихо пояснив Лабдібдін. - Але прибульцям це не завдало шкоди – вони укладені у антигравітаційне поле. Ніяка зовнішня дія, крім повної анігіляції, не може їх знищити.

 Темрява довкола ще більше згустилася. Пройшовши анфіладу арок, вхолланець ступив у вузьку прозору галерею, що веде до величезної сфери. Увійшовши у відчинені двері, вони опинилися в по-справжньому вузькому коридорі - Дилулло протиснутися в нього зміг лише боком. Готовий, здавалося б, до будь-яких несподіванок, капітан все ж таки мимоволі здригнувся, побачивши ЦЕ.

 У ледве освітленому залі було близько сотні криїв. Вони сиділи поруч, кожен у вузькому високому кріслі, чимось нагадуючи статуї єгипетських фараонів. Плюснуті з боків голови, глибоко посаджені опалові очі ліворуч і праворуч, невеликий зморшкуватий рот, бурштинова шкіра. Трохи нижче очей – дихальні щілини, як у акул. Тулуби були схожі на дерев'яні стовбури з довгими тонкими гілками кінцівок, простого крою одяг виглядав висохлою сірою корою.

 Очі прибульців були широко розплющені і, здавалося, стежили за кожним рухом непроханих гостей.

- Чому ви не вважаєте їх мертвими? - хрипко запитав Дилулло. - Вони виглядають як висохлі мумії...

- Нам вдалося розшифрувати послання, передане з борту галактольоту вже після його невдалої посадки. У ньому вказані координати цієї зоряної системи, - нервово відповів Лабдібдін.

- Ви вважаєте, вони покликали допомогу?

- Здається, так.

- І вирішили чекати в такому заціпенілому стані? Хм... навряд чи допомога колись прийде... Ви не пробували провести анатомічне дослідження цих криїв?

- Не так це просто, - посміхнувся вхолланець. - Спробуйте їх торкнутися.

 Чейн сміливо ступив уперед, витягнувши руку, але наткнувся пальцями на невидиму перешкоду, дюймах за вісім від тіла найближчого крия.

- Чорт забирай! - вилаявся він, різко відсмикнувши руку. – Холодно… хоч я нічого не торкався…

- Крісла обладнані автономними силовими установками, – пояснив Лабдібдін. – Кожного прибульця оточує своєрідний кокон, у якому час майже повністю зупинено.

- Ось як? – здивувався Дилулло. - Але будь-яку установку можна не лише увімкнути, а й вимкнути.

- На жаль, вимикач, як визначили наші інженери, знаходиться всередині кокона, тому до нього не дістатись. Біологи вважають, прибульці живі, але їх обмінні процеси настільки загальмовані, що можуть залишатися в такому стані практично скільки завгодно. Ніхто і ніщо не може завдати їм шкоди. Ох, як хотілося б поговорити з ними. Зараз це неможливо, але я сподіваюся...

- Сподіваєтеся - на що? - з цікавістю спитав Дилулло.

- Наші найкращі математики та астрономи довго ламали голови над посланням прибульців – і в результаті встановили чотири можливі терміни прильоту рятувальної експедиції. Один із них – це найближчі дні...

- Неймовірно! - вигукнув Дилулло. - Мало, що ми побачили на власні очі прибульців з іншої галактики – то ще треба чекати і другого корабля? Ви самі вірите в це, Лабдібдіне?

- Я лише сподіваюся! - з відчаєм відповів вхолланець. - Для нашого ж уряду це зайва нагода вичавити з нас останні соки. Вони все ще сподіваються знайти надзброю...

 Чейн посміхнувся.

- Чому ви вважаєте, що прибульці з другого корабля розмовлятимуть з вами? Та коли вони побачать, що ви тут господарюєте...

- Дуже може бути, - знизав плечима Лабдібдін. - Але мені здається, що вчений завжди може домовитися з іншими вченими... Звичайно, якби не ці ідіотські пошуки надзброї! Скільки безцінних експонатів зруйнували наші безмозкі військові... Але й науки, що залишилося нам, людям, вистачить на довгі десятиліття серйозної роботи. Скільки нового можна дізнатися про нашу Галактику, не кажучи вже про інші! На жаль, тупоголові чиновники не бажають думати ні про що, крім війни з Кхаралом.

 Чейн гмукнув.

- Кожен має свої уявлення про те, що важливо, а що не важливо для його народу, - зауважив він. -  Наприклад, для наших друзів-кхаральців найбажаніша інформація - це повідомлення, що жодної надзброї Предтеч у природі не існує.

- Кхаральці? Неосвічені й вузьколобі люди, - зарозуміло відповів Лабдібдін.

- Так, - погодився Чейн і повернувся до Дилулло. - Капітане, можливо, настав час повертатися? Цим криям ми все одно не зможемо допомогти - та й вони нас не врятують.