Розділ 15

 Все набирає непоганих обертів, думав Дилулло. Але було б ще краще, якби було відомо, як виглядає база прибульців та де вона розташована. Ясно одне: часу на пошуки мало, дуже мало...

 Передавши управління Гомесу, він вийшов у коридор, попередньо непомітно кивнувши Чейну. Залишившись наодинці з варганцем, капітан не поспішаючи розкурив люльку і запитав:

- Чейн, що ти думаєш про ситуацію, що склалася? Як поведуться Зоряні Вовки, побачивши другий крейсер? Вони вступлять у рішучий бій чи втечуть?

- Варганці безстрашні, проте аж ніяк не безмозкі, - похмуро відповів той, - З одним крейсером вони могли боротися на рівних - ви самі чули, як волав від страху бідолаха капітан. Але два важкі крейсери... Ні, це занадто. Варганці вважатимуть за краще піти.

- З бою? Чи взагалі з туманності?

 Чейн знизав плечима.

- Якби Ссандер був живий і наказав відступити, то вони пішли б взагалі. Ескадрилья занадто довго перебуває в рейді, люди втомилися, боєприпаси закінчуються... Ссандер умів балансувати на лезі ножа і надавав певревагу вмінню вичікувати, а не принципу "перемога або смерть". Але Ссандер мертвий, а його брати... Якби вони знали, що я тут, то через деякий час вони повернулися б і підстерегли нас по дорозі назад. Але вони не можуть цього знати... Думаю, Зоряні Вовки все ж таки підуть. Нам, щоправда, від цього не стане легше – цілком вистачить і двох вхолланських крейсерів. Розібратись з купкою найманців не буде їм особливою ​​проблемою.

- Не забувай, синку, що ти частина цієї проблеми, – нагадав капітан, не без жалю гасячи недокурену люльку. - Гаразд, я піду, скоро посадка.

 Корабель найманців, заощаджуючи час, не став витрачати його на передпосадкові маневри й увійшов в атмосферу вельми небезпечною, крутою траєкторією. Планета була огорнута густим шаром хмар, що дуже ускладнювало орієнтування. Навколо вирував могутній ураган, від ударів якого космоліт постійно ризикував втратити стійкість. Не без зусиль Дилулло вдалося вивести його на плануючу траєкторію. Спустившись нижче шару хмар, вони побачили поверхню планети, вкриту здебільшого скельними масивами і поцятковану хвилями величезних дюн. У багатьох місцях піски, здибившись, майже повністю покривали ланцюги скель, але подекуди кам'яні стіни виявлялися досить високими і витримали натиск, хоча вітер і виточив їх безліччю печер і тунелів. Колірна гама планети була незвичайною: дратівливою для очей – пісок кривавого кольору, небо – жовтого, а сонячне світло – смарагдового. Враження було таке, ніби краєвид намалювала примхлива дитина, що змішала найяскравіші фарби, що не підходять одна до одної, щоб подивитися, що з цього вийде.

- Чорта з два тут щось розглянеш, - сказав крізь зуби Дилулло.

 Гомес вилаявся, а Чейн, навпаки, безтурботно засміявся.

- Кращого місця для бази прибульців у Галактиці не знайдеш, - сказав він. - Вже не кажу про те, що вхолланці могли її чудово замаскувати. Але фортуна досі був на нашому боці, капітане. Не вірю, що вона покинула нас.

 З інтеркому почувся голос Болларда:

- Капітане, ви виявили щось?

- Ні. У мене вже в очах рябить, але нічого підозрілого я не бачив, - похмуро відповів Дилулло. - І все ж ми йдемо точно орбітою патрульного крейсера, тільки на меншій висоті. База має бути тут, я впевнений!

- Гм... краще б нашій фортуні поквапитися, - невдоволено сказав Боллард. – Незабаром можуть повернутися крейсери.

- Я благаю небеса, щоб вони зі Зоряними Вовками перегризли один одному горло. Це найкраще, що могло б статися...

 Незабаром вони вже летіли над нічною півкулею, але Дилулло переключив оглядовий екран на Н-локатори, тому видимість погіршилася ненабагато. Через деякий час вони зустріли світанок незвичного мідного кольору. Коли сонце знову піднялося в зеніт, вдалині з'явилася зігнута стіна чорних скель, про яку розбивався прибій піщаного моря. По інший бік хребта, захищений ним від вітру, розташовувався дивний об'єкт. Дилулло не повірив своїм очам - хоча з того самого моменту, коли побачив фотографії трьох предметів із вхолланського ангару, очікував зустріти щось подібне.

 Це був гігантський корабель, щонайменше дві милі завдовжки. Він мав незвичну форму, без найменших ознак заокругленості чи обтічності – ні, це було місто-корабель, з сотнями багатокутних виступів, шпилів та грибоподібних надбудов. Він явно не був призначений для посадок на планети - ні, це був світ, що літає. Він лежав на пурпуровому піску наче кит, викинутий на мілину з рваною раною в боці. Вражений Чейн вигукнув:

- Так ось що знайшли вхолланці!

- Але звідки цей монстр прилетів? – тремтячим голосом промовив Гомес. – Я не чув про такі світи...

- Сумніваюся, що корабель таких титанічних розмірів був створений для пересічних міжзоряних подорожей, - задумливо сказав Дилулло. - Ні, він прилетів здалеку... можливо, з іншої галактики...

- Але навіщо він сів на планету? – здивовано спитав Чейн. – Гравітація мала неминуче зруйнувати його - що вона й зробила.

- Мабуть, іншого виходу в них просто не було, - крізь зуби сказав Дилулло і крикнув в інтерком: - Увага, починаю різке гальмування та маневр розвороту!

 За півгодини космоліт найманців, погасивши швидкість і випустивши крила, що робило його схожим на звичайний літак, повернувся до гряди скель.

- Дивіться, нас помітили! - вигукнув Чейн.

 Він вказав на невеликий (звичайно, порівняно із зорельотом) купол біля підніжжя скелі. Побачивши несподіваних гостей, що з'явилися в небі, з-під нього почали вибігати люди. Один з них кинувся до жахливого космольоту – немов мурашка поповзла по стовбуру дерева, що лежить на землі.

 Дилулло нахилився до інтеркому і уривчасто сказав:

- Хлопці, скоро ми приземлимося. Я думаю, нас зустрінуть в основному вчені та інженери, але напевно вхолланці залишили тут і охорону. Використовуйте проти них стуннери. Без потреби нікого не вбивати! Болларде, йдіть до мене, треба поговорити.