Розділ 11

- Не турбуйтесь, капітане, вони до ладу не розглянули мене, - сказав Чейн, - Закладаюсь, вони навіть не підозрюють, що в ангар проник чужинець.

 У світлі настільної лампи обличчя Дилулло здавалося дуже суворим, на ньому чітко вимальовувалися глибокі зморшки, наче тріщини на дереві, що розсохлося.

- Що ти зробив із глайдером?

- Знайшов пустельний пляж і втопив машину недалеко від берега, - різко відповів Чейн, роздратований тим, що доводиться виправдовуватися. - Капітане, давайте говорити про справу. З трьох дивних предметів, які я виявив на столі поруч із контейнером, найбільш цікавий конус, Він є чимось на кшталт відеопроектора і вмикається від дотику. У повітрі наді мною з'явилися міріади зірок, як мені здалося, з чужої галактики.

 Він помітив, що капітан холодно розглядає його, немов якийсь експонат, і розлютився:

- Та не турбуйтесь ви, капітане! Я потрапив до ангару через дах – мене ніхто не помітив. Як пішов, я вже розповідав, Чому вони мають підозрювати нас? Хіба на Вхоллі немає своїх злодіїв чи просто допитливих? Тоді це найунікальніший світ у Галактиці.

 Дилулло продовжував похмуро мовчати. Тоді Чейн поклав на стіл поряд з ним камеру та аналізатор.

- Так чи інакше, я зробив те, чого ви від мене хотіли.

 Він зручніше вмостився в кріслі і налив собі бренді. Пляшка, як Чейн помітив, була наполовину порожня, хоча по капітану й не скажеш - він був, як завжди, холоднокровний і твердий, як скеля.

- Гаразд, сподіватимемося на краще, - нарешті сказав Дилулло, переставши свердлити варганця жорстким поглядом. - Подивимося, що ти приніс нам, а потім скажемо Вхоллі "гуд бай!". Щось вона почала діяти мені на нерви... Ти можеш ще щось розповісти про ці три предмети? Що найбільше тебе вразило?

- Хм... мабуть, метал, з якого вони були зроблені, подібного мені не доводилося зустрічати. Та й про призначення їх важко здогадатися – принаймні щодо "змії" і "бусів" мені це так і не вдалося. Сумніваюся, що в туманності Корвус існують заселені світи з таким високим рівнем розвитку технології.

 Дилулло задумливо кивнув головою.

- Мабуть, тут немає таких планет... Не виключено, що ці речі належать чужинцям... можливо, навіть Предтечам...

 Він підвівся і відсунув край фіранки. Вже почало світати, Чейн вимкнув настільну лампу, і перлово-рожеве світло потоком ринуло у маленьку кімнату готелю на вулиці Зорі.

- Може це бути зброєю, синку? - тихо запитав Дилулло, дивлячись на громади зорельотів, що виднілися в тумані, - Чи хоча б його складовими частинами?

Чейн знизав плечима.

- "Відеопроектор" ясна річ ні. Та й інші дві дрібниці навряд чи - зброю я чую за милю.

- Хм... тоді чому вхолланці так охороняють ці дрібнички? Гаразд, лягай спати, у нас буде нелегкий день. Сьогодні корабель відвідає друг Яроліна, пан Тхрандирін. Я спробую всунути йому щось із наших товарів, щоб хоч трохи приспати його підозри.

Ближче до полудня Чейна розбудив Боллард. Вигляд у нього був, як завжди, скуйовджений, було схоже, що він так і не лягав спати.

- Чейн, збирайтеся швидко, - уривчасто сказав він, збуджено чухаючи груди. - Візьміть із собою лише те, що поміститься у кишенях.

- Я подорожую завжди без нічого, - позіхаючи, відповів Чейн, натягуючи черевики. - А де наш славний капітан?

- На кораблі, разом із Тхрандиріном та кількома іншими місцевими шишками. Він хоче, щоб ми приєдналися до нього.

Чейн глянув у маленькі хитрі очі Болларда і гмукнув.

- Зрозуміло... Ну що ж, не примушуватимемо його довго чекати... Все, я вже готовий. Куди йти?

- Тільки не до виходу, - посміхнувся Боллард. – Солдати обклали наш готель ще вночі – як пояснив Тхрандирін, це зроблено виключно для нашої безпеки. Щось сталося вчора у космопорті, і тому в окрузі оголошено тривогу. Проте керівник департаменту з двома експертами готовий зараз поглянути на зброю у наших трюмах. Як я розумію, капітан хотів би, щоби весь екіпаж також взяв участь у цій екскурсії.

 Чейн посміхнувся.

- Великий жартівник наш Джон! - З повагою сказав він. - Тільки як ми пояснимо все це охороні, що стоїть біля дверей?

- А хто говорить про двері? Джон недавно мені розповідав щось про ваші ходіння по дахах ... Можуть інші найманці зробити такі трюки? Скажімо, такий товстий слинтяй, як я?

- Хм... якщо вас витримають місцеві дахи... Гаразд, прорвемося. Тільки врахуйте - будинки тут невисокі, тому йти доведеться тихо. Шкода, що вже розвиднілося...

 Так, на вулиці було вже ясно. Сонце високо піднялося над горизонтом, сяючи сліпучим алмазним блиском. Через кілька хвилин Чейн та інші найманці стояли на даху готелю, проникнувши туди через горище. Порадившись із Боллардом, Чейн пішов дослідити провулок, що лежить позаду готелю, тоді як Боллард взяв на себе розвідку шляху, що веде через фасад будівлі. Чейн підвівся за кухонною трубою і обережно глянув униз. Як він і очікував, будівля була повністю оточена солдатами. Вони не зводили очей з дверей і вікон, не звертаючи уваги на хлопчаків, що бігали навколо, і на загравання юних леді, що кліпали на них очами. Дисципліну підтримували кілька офіцерів, які поволі прогулювалися по провулку. До найближчого даху було лише кілька метрів, але не було чого й думати пройти тут непоміченими.

 Чейн обернувся і побачив, що Боллард запрошуючи махає йому рукою. Виявилося, що з його боку до готелю примикається якийсь склад, та й охорона там була не такою пильною.

 Найманці, витягнувшись у ланцюжок, безшумно пішли слідом за заступником командира, дотримуючись певної дистанції. Їм вдалося непоміченими перейти на дах складу, а потім почався довгий перехід через "вулицю Зорі". На щастя, всі провулки виявилися вузькими, та й вхолланців було небагато через спеку. Через півгодини вони вийшли до огорожі космопорту, вздовж якої розташовувалися численні склади. Ворота були не більше ніж за тридцять метрів від них, звідти було рукою подати до корабля найманців, але... як пройти непоміченими півтора кілометри?