Розділ 7

 Вечірка вдалася на славу. Багатий стіл з незвичайними стравами та рясною випивкою був накритий на величезній гондолі, що повільно пливла протоками між островами. Вже була ніч, небо м'яко світилося міріадами зірок, серед яких висіла овальна діадема туманності. Окрім Яроліна та Чейна, на гондолі бенкетували три пари чоловіків та жінок. До ночі вони вже були напідпитку.

 Вхолланський офіцер виявився компанійським хлопцем, який знав безліч анекдотів і був готовий на будь-яку пустотливу витівку. Після кількох пляшок вина його потягнуло на спів, і зараз він сидів, обійнявшись з сусідкою Чейна, чарівною дівчиною на ім'я Ланіах, і співав з нею на все горло веселу пісеньку на галакто. В ній йшлося про кохання, про квіти, зітхання під місяцем та інші, на думку Чейна, дрібниці. Він любив зовсім інші пісні про мужність Зоряних Вовків, їхні славні набіги, про небезпеки, що підстерігають героїв у глибинах галактики, і, звісно, про багату здобич.

 Тим не менш, вхолланці йому сподобалися своїм добродушшям та гостинністю. Планета також виявилася непогана - вона знаходилась трохи далі від місцевого сонця, червоного гіганта, ніж Кхарал, і тому мала більш м'який тропічний клімат.

 Чейн сидів, розвалившись у м'якому кріслі, зануривши руку у воду. Гондола тихо ковзала по темній протоці, в якій відбивалися химерні сузір'я. Легкий вітерець доносив з берегів ледь помітних у пітьмі острівків незвичайні запахи квітучих дерев. В одному з таких оазисів, де розташовувалась вілла батьків Яроліна, і розпочалася ця славна гулянка, яка загрожувала закінчитися лише ближче до ранку.

 Він раптово згадав застереження Дилулло та його наказ триматися насторожі й лише посміхнувся. Що цінного він міг виловити у п'яній балаканині місцевої богеми?

- Чейн, чому ви сумуєте? - раптово почув він ніжний голос Ланіах. - Мені так приємно з вами розмовляти - адже у нас останніми роками буває так мало чужоземців, особливо знаменитих найманців.

- І якими ви нас бачите? - запитав Чейн, дещо з прикрістю глянувши на дівчину. Йому було неприємно, що його, варганця, прийняли за землянина, хоча лише це його досі й рятувало.

- Ви... ви жахливі, - відверто зізналася дівчина, не зводячи з нього сяючих очей. - Тільки не ображайтеся, але природа якось дивно вас влаштувала... Волосся у землян чомусь не біляве, як у нас, вхолланців, а найрізноманітніших кольорів, навіть чорне, як у вас. Червона, а подекуди й до чорноти засмагла шкіра... бр-р-р... - У голосі Ланіах звучала огида, але вона тим не менш ласкаво посміхалася Чейну, немов не знаходячи його потворним.

 Чейн раптово згадав про варганську дівчину Грааль - найпрекраснішу з створінь жіночої статі, яких він досі зустрічав. Але зараз, надивившись на граціозних вхолланок, він раптом засумнівався в цьому. Так, у Граалі було сильне, мускулисте тіло з важкими стегнами, золотиста шкіра, красивої форми голова, наголо побрита по варганській моді, але... Але чи красиво це настільки, як йому до цих пір здавалось?

 Гондола тим часом причалила до берега одного з островів, звідки лунали музика, сміх та співи. Яролін негайно захотів приєднатися до загальних веселощів, і разом зі своїми гостями влився у святково одягнений натовп. Невдовзі вони вийшли до галасливого ярмарку - декількох десятків строкатих шатрів, розташованих під пишними деревами, прикрашеними гірляндами вогнів. Чейн з цікавістю розглядав все навколо. Його вразило, як ошатно одягалися вхолланці - їхні короткі, до колін, туніки були оздоблені вигадливими візерунками з самоцвітів, у волосся були вплетені перлинні нитки, а шкіра сяяла сріблястими блискітками.

 Друзі зупинились біля святкового столу, розташованого під розлогим деревом. Поки вони втамовували спрагу чудовим фруктовим вином, Яролін, не звертаючи уваги на сердитий погляд Ланіах, відвів Чейна вбік і, дружелюбно обійнявши, почав виливати душу.

- Якби ви знали, друже мій, як я вам заздрю! - говорив він, а його язик заплітався від вже не одної випитої чарчини. - Ви побували в глибинах галактики, відвідали десятки найрізноманітніших світів... А я... я змушений задовільнятись жалюгідним борсанням в нашій провінційній зоряній системі на примітивних планетольотах...

 Обличчя Яроліна порожевіло від випитого вина, та і сам Чейн відчував, що добряче п'яний - і все ж таки він намагався тримати себе в руках.

- Не розумію, про що ви торочите? - здивовано запитав він. - Вхолла ж має зорельоти, я сам їх бачив у космопорті!

- Але ж їх дуже, дуже мало! Тільки дуже знатні люди можуть служити на них... але колись я буду серед них, буду...

 До них підійшла сумуюча Ланіах і капризно промовила:

- Ну звісно, чоловіки говорять лише про свої противні зорельоти. Яроліне, я хочу розважатися, інакше я звідси втечу... та хоча б з вами, Чейн!

 Яролін з прикрістю глянув на красуню, але стримався і, розсміявшись, потягнув її за собою в натовп. За ними послідували й інші учасники гулянки. На них обрушився новий калейдоскоп вражень: фокусники, вправно жонглюючі срібними дзвіночками, квіти, які раптово виростали з насіння і падали на голови глядачів ароматним дощем; то вино; то бурхлива весела юрба; то танцівниці; то знову вино...

 Нарешті вони забрели до корчми, розташованої в низькому й довгому, схожому на барак, будинку. Всередині панував напівморок, що розсіювався тьмяним червонуватим світлом стін і жовтими вогнями жаровні. Яролін обвів усе мутним поглядом - і раптово з вітальним криком попрямував до дальнього кінця довгого столу.

- Гей, Піаме! Скільки років ми не бачилися, друже! Ходімо, Чейн, я вас познайомлю з цим хлопцем, вам буде цікаво з ним побалакати.

 Яролін, ніжно обіймаючи Чейна за талію, повів його в інший кінець кімнати, де перед кухлем вина і шматком гарячого на глиняному блюдці сидів присадкуватий вхолланець. Поряд з ним на лавці розмістилося дивне створіння, прикуте до руки господаря тонким ланцюжком. Його пухке тільце мало форму гарбуза з двома маленькими ніжками і гостроконечною, без ознак шиї головою, з блискучими очима і дитячим капризним ротом.