Розділ 5

 Коли Чейн почав приходити до тями, йому здалося, що він чує десь здалека голос Дилулло. Він знав, що цього ніяк не могло бути - адже чітко пам'ятав, як упав, паралізований пострілом зі стуннера, і лише потім його схопили. Але звідки тоді видіння зали засідання лордів, куди його волочили по довгих сходах і де він лежав, уткнувшись обличчям у підлогу?.. Якісь голоси. Один із кхаральських правителів з презирством кинув: "Ця людина не піде з вами, капітане. Він має залишитися і отримати заслужене покарання". І Дилулло холодно відповів: "Робіть з ним що хочете". І тоді його, Чейна, підхопили під руки охоронці і потягнули по темних коридорах сюди, у в'язницю, де штовхнули в одну з камер...

 Чейн розплющив очі. Так, пам'ять його не підвела - він був у камері, більше схожій на кам'яний склеп. Крізь ґратчасті двері виднівся залитий тьмяним світлом коридор, а над його головою, прямо під стелею, було видно вузьке віконце. Він лежав прямо на сирій кам'яній підлозі. Все його тіло відчайдушно боліло від жорстоких побоїв, ліва рука оніміла. Чейн зі зусиллям зумів підвестися і сісти, притулившись спиною до стіни. Поступово туман в його голові став розсіюватися, і він як слід озирнувшись, здригнувся від огиди.

 Ніколи раніше він не був у неволі. Зоряних Вовків не було прийнято брати в полон, їх просто вбивали. Звичайно, кхаральці й не підозрювали, що він - варганець, але це не заглушило в Чейна глибоке почуття туги.

 Зібравшись з силами, він підвівся на ноги і, хитаючись, підійшов до дверей. Ухопившись руками за сталеві прути, він спробував їх розсунути - і в цей момент почув голос Дилулло, що долітав ніби звідкись здалеку:

- Чейн...

 Він похитав головою, відганяючи видіння. Очевидно, слухові галюцинації викликала дія заряду стуннера.

- Чейн, ти чуєш мене?..

 Він завмер. Шепіт, здавалося, доносився нізвідки. Прислухавшись, він звернув увагу на застібку своєї куртки. Він нахилив до неї голову і незабаром почув уже чіткіше:

- Чейн!

 Сумнівів не було - голос вилітав з невеликої металевої кнопки на верхній кишені.

 Чейн підніс кнопку до губ і зашепотів:

- Дилулло, ви - великий хитрець. Коли ви дали мені цю куртку, чому не сказали про вбудований у неї передавач?

- У нас, є свої маленькі секрети, - сухо відповів капітан. - Немає жодної потреби, щоб сторонні особи знали про них. Я розповів би тобі, синку, про деякі, якби був упевнений, що ти не втечеш від нас.

- Спасибі, - в'їдливо відповів Чейн. - Особливо за те, що ви дозволили свиням-кхаральцам засадити мене в цю брудну каталажку.

- Не треба дякувати мені, Чейн. Ти заслужив цю честь особисто.

 Чейн усміхнувся і потер розбитий в кров бік.

- Що ж, не сперечатимусь, ми трохи посварилися. Мої бідні ребра досі ниють...

- Ребра? Це лише квіточки, синку. Боюся, завтра наші милі кхаральці, не обтяжуючи себе й тебе судовим розглядом, тихо-мирно зламають тобі руки, а потім викинуть на вулицю, щоб ти здох під сміх юрби, як собака. Вони майстри на такі штучки.

- І ви розбудили мене лише для того, щоб повідомити цю радісну звістку? - з роздратуванням відповів Чейн.

- Ні, навіщо ж - хоча на місці кхаральців я вчинив би так само. Але у мене є до тебе справа, синку.

- Справа? І яка ж?

- Слухай уважно, Зоряний Вовче. Кхаральці захопили в полон офіцера з Вхолли і тримають його, ймовірно, в тій же в'язниці, де знаходишся ти. Я хочу заволодіти цією людиною, Чейн. Невдовзі ми вирушаємо на цю планету, і до нас, напевно, поставляться з більшою довірою, якщо ми привеземо з собою цього хлопця.

- Чому ж ви не домовитися про це з вашими друзями-кхаральцами? - здивовано запитав Чейн.

- Хм... вони ставляться до мене з недовірою, особливо після твоєї дурної витівки. Якщо я тільки заїкнусь про цього офіцера, лорди Кхаралу тут же вирішать, що я хочу їх обдурити.

- А якщо я звільню вхолланця, це їх не насторожить?

- В той момент ми будемо вже далеко від їхньої планети, тому чхати я на це хотів, - різко відповів Дилулло. - Не сперечайся, Чейн, а краще вислухай мене уважно. Вхолланець не має знати, чому ти хочеш допомогти йому втекти. Скажи, що тобі потрібен напарник - мов самому із в'язниці не вибратись, або що-небуть в цьому роді.

- Гаразд, годиться, - кивнув Чейн. - Мені все зрозуміло, окрім однієї дрібниці - як вибратися з камери.

- Це нескладно. Кнопка на правій кишені твоєї куртки - це атомний міні-різак. Його вмикач знаходиться на зворотному боці. Різак спрацьовує через сорок секунд після ввімкнення.

 Чейн з подивом глянув на свою праву кишеню.

- Непогано, - гмукнув він. - І скільки подібних сюрпризів сховано в моєму одязі?

- Є ще дещо... Але поки, синку, тобі зарано знати про це.

- Дякую за довіру, - незадоволено пробурмотів Чейн. - Гаразд, з камери я якось виберуся. Але що робити, якщо цього вхолланця утримують десь в іншій в'язниці?

 Дилулло відповів незворушним голосом:

- Тоді тобі доведеться його розшукати, ось і все. Врахуй, на корабель сам можеш не з'являтися. А коли ми полетимо, тобі доведеться давати пояснення місцевій владі. Сподіваюся, такий варіант тебе не влаштовує?

- Дилулло, ви - природжений Зоряний Вовк! - з захопленням вигукнув Чейн.

- Хм... це комплімент? І ось ще що, Чейн. Якщо наша місія завершиться успішно, то нам доведеться повернутися на Кхарал за рештою винагороди. Так що вибирайся з в'язниці як хочеш, але не вздумай нікого вбивати. Зрозумів - нікого!.. А тепер виконуй.

 В кнопці-передавачі щось клацнуло - зв'язок обірвався. Деякий час Чейн намагався привести себе в форму. Він ретельно масажував руки та ноги, доки оніміння остаточно не минуло. Потім навшпиньках підійшов до ґратчастих дверей і, притиснувшись до них обличчям, став уважно вивчати обстановку.

 Він побачив на іншому боці коридору кілька подібних ґрат, а праворуч, в кінці коридору, - охоронця, який дрімав у кріслі. Вихід знаходився ліворуч, за масивними сталевими дверима.