Розділ 4

 Дилулло сидів у величезній залі, оповитій серпанком, з високими склепінчастими стелями, і відчував, як його поступово охоплює лють. Очікування аудієнції у правителів Кхаралу затягнулося на кілька годин. За цей час він бачив лише державного секретаря Оденія, який тиждень тому на Ачернарі найняв їхній корабель, а сьогодні вночі привіз його з Боллардом в місто із космопорту.

- Потерпіть трохи, - вкотре промовив Оденій, обдаровуючи його чарівною посмішкою. - Лорди Кхаралу невдовзі удостоять вас своєю увагою.

- Ви казали це дві години тому, - буркнув Дилулло.

 Він відчував себе надзвичайно дискомфортно. Крісло, в якому він зараз сидів, було розраховане на значно вищих людей, тому його ноги звисали вниз, не досягаючи підлоги, немов він був дитиною. Капітан не сумнівався: їх змушують чекати, щоб зламати їхню волю. Але що він міг вдіяти? Залишалось лиш сидіти з незворушним виглядом, удаючи, що все йде за планом. Поряд сидів Боллард, не приховуючи роздратування. Його пухке обличчя почервоніло, а руки стискали підлокотники крісла.

 Червонувате світло ламп неприємно різало очі, але велика частина многокутного залу залишалась в тіні. Крізь відкрите вікно долинав прохолодний нічний вітер, шум далеких голосів та дратівливі звуки флейти. Здавалося, в цьому місті-горі не визнавали інших музичних інструментів.

 Несподівано Дилулло відчув відразу до цього чужого світу. За свою довгу кар'єру він побував на сотнях планет, але ніде не відчував себе так огидно. "Якого дідька я тут стирчу? Хоча... на Кхаралі пахне великими грошима, а це найкращий аромат для будь-якого найманця."

 Нарешті, з'явилися лорди Кхаралу. В зал урочисто, явно дотримуючись субординації, увійшли шестеро вишукано одягнених, дуже поважного віку, за винятком одного, вельмож. З церемонним виглядом вони розсілись у різьблених кріслах навколо овального столу з темного дерева, і лише потім звернули свою високу увагу на гостей.

 Дилулло аніскілечки не збентежили їхні горді погляди. Він мав справи з багатьма вельможами різних планет і знав, що з самого початку треба поставити себе на рівні.

 Ігноруючи всі правила етикету, він заговорив першим на бездоганному галакто:

- Вітаю вас, вельмишановні лорди Кхаралу. Ви просили нас, землян, відвідати вашу планету, і ми прибули у призначений термін.

 Правителі Кхаралу невдоволено переглянулися, а наймолодший з них, на вигляд ровесник Дилулло, почервонів від обурення і різко відповів:

- Ми нікого і ні про що не просили, землянине.

- Он як? - вдавано здивувався капітан і, кивнувши в бік розгубленого Оденія, сказав:

- Але ж ця людина кілька тижнів тому прийшла до мене в готель на Ачернарі і представилась як державний секретар Кхаралу. Він розповів, ніби ваш світ має давнього ворога в особі сусідньої планети Вхолли, що знаходиться на периферії вашої зоряної системи. Між вами, мовляв, існує давнє суперництво, але останнім часом Вхолла придбала деяку потужну зброю, яку ви хотіли б знищити. Оденій запевнив мене, що за таку роботу ми отримаємо вельми пристойну винагороду.

 Лорди з кислим виглядом вислухали його. Після деякої паузи найстарший з них тихо відповів:

- Ти правий, землянине, справа йде саме так. Ми довго радились, перш ніж послати за вами. Один з нас був категорично проти цього, але більшість прийшла до іншого рішення. Ви, найманці, славитеся тим, що готові за помірну плату виконати найбруднішу роботу - гріх було б не скористатися цим.

 "Образа за образу", - із зусиллям стримуючи гнів, подумав Дилулло.

- Що ж, ми чудово обмінялися люб'язностями, - похмуро промовив він. - Чи не час перейти до справи? Чому ви ворогуєте з вашими сусідами - вхолланцями?

- Вони претендують на лідируюче положення в нашій зоряній системі, - відповів йому старий кхаралець. - Населення Вхолли, на жаль, в багато разів перевищує наше, і йому потрібні нові життєві простори. Мінеральні ресурси наших сусідів майже вичерпані, в той час як Кхарал славиться своїми покладами корисних копалин. Крім того, треба визнати, що рівень розвитку технологій Вхолли вищий, ніж наш, і військовий потенціал наших противників теж дуже великий. Правителі Вхолли давно шукають привід, щоб почати загарбницьку війну.

 Дилулло кивнув. Це була стара, як сама галактика, історія.

- Але як ви дізналися про нову зброю?

- Про неї давно ходили чутки, - спохмурнівши, відповів лорд. - Кілька місяців тому наш патруль перехопив космоліт вхолланців. З екіпажу в живих залишився лише один офіцер, якого ми взяли в полон і допитали. Він розповів нам все, що знав про надзброю.

 Держсекретар, усміхнувшись, пояснив:

- Це дійсно так, землянине. У таких випадках ми використовуємо спеціальний наркотик. Людина під його впливом готова правдиво відповісти на будь-яке питання. Згодом вона нічого не пам'ятає про допит.

- І що ж він розповів?

- Офіцер сказав, що Вхолла може повністю знищити нашу планету, адже вхолланці виявили в туманності Корвус військову базу з якоюсь галактичною надзброєю.

- В туманності? - здригнувся Дилулло. - Але це місце - справжній лабіринт космічних течій, ніким ще не нанесених на карту. Сунути туди голову може лише божевільний... - Він замовк і після паузи, усміхнувшись, додав: - Тепер я розумію, чому ви найняли нас на цю роботу...

 Наймолодший з лордів зміряв Дилулло зверхнім поглядом і щось вигукнув по-кхаральськи.

 Оденій переклав:

- На жаль, наші кораблі не пристосовані для дальніх подорожей, а екіпажі не мають досвіду міжзоряних перельотів - інакше ми б обійшлися без вашої допомоги, капітане.

 Дилулло кивнув. Він чудово знав, що кхаральський флот складався лише з примітивних планетольотів. Земляни чудово наживалися тут, монополізувавши зовнішній ринок планети.

- Я чудово розумію ваші труднощі, вельмишановні лорди, - серйозно сказав він. - Повірте, я з великою повагою ставлюся до ваших космонавтів і ні в якому разі не сумніваюся в їхній мужності. Звичайно, туманність Корвус їм не по зубах, та і нам, землянам, там доведеться нелегко, запевняю вас...