Розділ 3

 Нічне небо Кхаралу було обсипане срібним серпантином зірок, а в його центрі сяяла гіганська спіраль - туманність Корвус, обрамлена намистом великих алмазних сонць.

 Чейн стояв в тіні, що її відкидав зореліт, і дивився через пустельне поле космопорту на вогні далекого міста. М'який вітер доносив до нього різкий пряний запах квітучих чагарників, що росли наколо космодрома, приглушений жіночий сміх і далекий спів флейти.

 Годину тому Дилулло та ще один найманець, сівши в надісланий за ними автомобіль, під покровом темряви вирушили до столиці Кхарала. "Залишайся на кораблі, синку," - напутнє слово пролунало від капітана перед їхнім від'їздом. - "Поки ти мені не потрібен, тому спокійно відпочивай і набирайся сил, вони тобі скоро знадобляться. Зі мною поїде лише мій заступник Боллард. Нам потрібно провести переговори з людьми, які нас найняли."

 Чейн не стримав усмішки, згадавши ці слова. Невже Дилулло вважає, що він, Зоряний Вовк, вперше опинившись на новій, незнайомій планеті, проведе ніч за банальною грою в карти разом з іншими найманцями? Хто і що може його стримати?

 Він неквапливо закрокував до міста, освітленого трепетним сяйвом зірок. Космопорт був тихим і безлюдним, навколо не було жодної живої душі. На посадкових майданчиках стояли два пошарпаних міжзоряних транспорти та кілька військових крейсерів. Від одного з них від'їхав приземкуватий автомобіль і зі свистом промчав повз Чейна в напрямку міста, навіть не подумавши зупинитися і підвезти його. "Спішать на якусь-небуть веселу вечірку," - подумав Чейн.

 Він згадав розповіді Дилулло про Кхарал. Ця планета славилась своїми корисними копалинами, і більша частина її плоскої поверхні була порита безліччю шахт. Проте гірницьких селищ поруч майже не було - кхаральці воліли жити в містах, насолоджуючись там усіма радощами життя.

 Чейн відчув, як його серце почало посилено битися від збудження. Так, він бував на безлічі світів, але завжди лише під час набігів, як член зграї Зоряних Вовків, що несли смерть і спустошення. Зараз він вперше сам - і хто міг би засумніватися, що Морган Чейн - простий землянин?

 Кхарал був значно меншим за розмірами, ніж Варга, і Чейн, який виріс в умовах жахливої ​​гравітації, спочатку відчував себе не дуже впевнено, його хода нагадувала рухи п'яниці. Але, пройшовши кілометрів з п'ять, що розділяли космопорт і столицю, він зумів повністю адаптуватися до нових умов. Не доходячи до міста, він здивовано зупинився.

 Столиця Кхарала являла собою моноліт, висічений колись з гігантського скельного масиву. Високо в небо піднімалися ряд за рядом витончені галереї, залиті пурпуровим світлом, просторі тераси і численні овальні вікна. З вершини міста-гори вниз спускалися масивні водостічні труби, прикрашені на кожному рівні кам'яними ідолами. Місто, немов вулик, кипіло життям, повітря буквально вібрувало від голосів тисяч людей, сміху жінок, співу флейт.

 Чейн увійшов через величезні аркоподібні ворота. Масивні багатометрові стулки могли витримати будь-яку облогу, але зараз вони були гостинно розкриті навстіж. Довгі роки накинули на них вуаль іржі, том зараз можна було лише тьмяно розрізнити викарбувані рельєфні зображення королів, воїнів, танцюристів, фантастичних тварин...

 Він піднявся по широкій сходовій на перший рівень, ігноруючи численні ліфти та ескалатори. І одразу ж його закрутив бурхливий людський потік, заштовхуючи на одну з міських площ. Чейн загубився в натовпі з сотень кхаральців. То тут, то там йому зустрічалися групи аборигенів-гуманоїдів, які вели на продаж низькорослих тварин найдивніших видів. Тут же, на площі, розкинувся багатий базар. Сотні торговців вигуками закликали покупців, повітря було насичене збуджуючими запахами з численних кіосків і закусочних, і над усім панувала вже знайома Чейну тужлива мелодія далекої флейти.

 Кхаральці були дуже високими, не менше шести футів зросту, людьми, з блідо-блакитною шкірою і стрункими витонченими фігурами. Чейн одразу ж звернув увагу на те, що вони поглядали на нього з явним презирством. Яскраво одягнені і дещо розв'язні жінки з посмішкою відверталися від нього, а чоловіки обмінювалися їдкими зауваженнями на його адресу і покочувались від сміху. За ним одразу ж ув'язався якийсь молокосос, смішно передражнюючи його незграбну ходу і корчачи кумедні гримаси. Він всім своїм гордовитим виглядом показував, що на цілий дюйм вище чужинця, що викликало ще більше оживлення в натовпі. Невдовзі за Чейном слідувала вже ціла свита хлопчиків, знущаючись над ним від щирого серця під схвальний сміх дорослих.

 Не звертаючи на них уваги, Чейн не без зусиль перетнув площу і став підніматися по широкій сходовій з одного рівня на інший. Через деякий час дітлахи втомилися і відстали від нього. Тоді Чейн став неквапливо блукати по безлічі галерей. «А це місто - небезпечне місце для набігів: в лабіринтах вулиць, площ, сходів і переходів можна легко заблукати або потрапити в пастку!» Тут він згадав, що він більше не Зоряний Вовк і з грабіжницьками набігами покінчено назавжди...

 З горя він зупинився біля найближчого кіоска і купив келих їдкого, наче кислота, вина. Кхаралець, який його обслуговував, з незадоволеною міною дочекався, коли він доп'є, а потім демонстративно вимив келих щіткою. Це вже була не насмішка молокососів, це була пряма образа, і Чейну коштувало великих зусиль проковтнути її і з байдужим виглядом відійти в сторону.

 Він пригадав, що йому розповідав про кхаральців Дилулло. У суворому сенсі цього слова вони не були людьми, а лише однією з безлічі населяючих галактику людиноподібних рас. Це колись стало великим сюрпризом для перших землян, які вийшли у великий космос. Виявилося, що на багатьох планетах еволюція йшла приблизно однаковим шляхом. І все ж таки відмінності були помітні, особливо у звичаях, культурі та етичних принципах. "Кхаральці вважають людей з інших планет ледь не напівтваринами, - говорив Дилулло. - Це зарозумілий і досить примітивний народ, який до того ж терпіти не може чужоземців. Будьте обережні з ними."