Розділ 2

 Фортуна, здавалося, глузувала з Чейна. Майже повіривши у порятунок, він раптом помітив на екрані іскру зорельота, який стрімко наближався і йшов вздовж краю пилової хмари так близько, що промені радару змогли виявити його навіть у цій каламуті.

 Тепер Чейна могло врятувати лише диво. Якщо чужий корабель належав мисливцям з Варги, то невдовзі сюди злетиться вся ескадрилья, і у нього не залишиться жодного шансу вижити. Якщо ж це корабель з іншої зоряної системи, то, виявивши на екрані радару типово варганський силует корабля Чейна, він не заспокоїться, поки не прикінчить свого смертельного ворога - Зоряного Вовка, навіть якщо для цього доведеться скликати на допомогу зоряний флот всієї галактики.

 До планети біля червоного карлика було так близько - і так безкінечно далеко...

 Чейну довелося звернути зі свого маршруту і увійти в щільні пилові потоки. Корабель затремтів, його фюзеляж став небезпечно нагріватися. Невдовзі вийшли з ладу радару, і екран погас. Чейна це не дуже засмутило - був невеликий шанс, що й чужак втратить його корабель у такому густому потоці пилу. Він вимкнув непотібний тепер двигун і з прокльонами відкинувся на спинку крісла. Тепер йому залишалося лише одне - чекати.

 Перепочинок, на жаль, виявився коротким.

 Через кілька хвилин Чейн з тривогою помітив, що прилади контролю один за одним виходять з ладу. Він увімкнув аварійні датчики й здригнувся. Виявилося, крупні частинки все-таки пробили обшивку й пошкодили двигуни та конвертор - ядерну силову установку.

 Корабель загинув. Тепер ніщо не могло врятувати Чейна, він не міг навіть послати сигнал SOS.

 Моргану знову здалося, що він чує насмішкуватий шепіт зірок:

 "Спробуй втекти, Зоряний Вовче!"

 Вперше за своє недовге життя Чейн впав духом. Все в цьому жорстокому світі було проти нього - може, пора перестати опиратися? Навіть якщо якимсь чудом зараз йому й вдасться уникнути загибелі, то що чекає на нього попереду? Рідна планета прокляла його, для всіх інших світів у галактиці він -Зоряний Вовк, найлютіший з ворогів, що підлягає негайному знищенню без суду й слідства...

 Чейн сумно всміхнувся. Хто міг подумати, що доведеться закінчувати свій життєвий шлях ось таким чином. Він завжди мріяв загинути в зеніті слави зі зброєю в руках під час чергового рейду. Так гинуть більшість варганців, і такій смерті можна лише позаздрити. А зараз його очікувала зовсім інша, млява й мученицька, смерть від задухи - адже регенератори кисню також вийшли з ладу.

 Чейн здригнувся й з усмішкою похитав головою. Ні, такий кінець не по ньому - можна знайти шлях загинути і по-ефектніше.

 Як не крути, а порятунку можна було очікувати лише від чужого корабля. Навіть якщо Чейну й вдасться якимсь чином відновити передавач, то допомоги він не дочекається - і Зоряні Вовки, й астронавти з інших світів просто знищать його. Але... але якщо допомога прийде в той момент, коли його корабля тут не буде? Тоді Чейн може спробувати видати себе за землянина - адже його батьки були місіонерами з Землі, хоча він, виріс на Варзі і ніколи не бачив праматері людства...

 Зоряний Вовк задумливо глянув на панель управління. Датчики підтверджували: силова установка вийшла з ладу, але реактор ще був розігрітий. Якщо за допомогою аварійних гідропідсилювачів висунути з нього графітові стержні, то... Звичайно, шансів у нього було вкрай мало, і він не поставив би й гроша за своє життя, але діяти все ж таки було краще, ніж безвольно сидіти й чекати смерті. Йому належало грати з долею, і перший хід мав зробити він.

 Озброївшись інструментами, Чейн почав безжально знімати з панелі управління один прилад за одним. Коли матеріалу виявилося достатньо, він спробував спорудити саморобний детонатор. Робота була надзвичайно складною, зважаючи на тьмяне аварійне освітлення, але хвилин через п'ятнадцять Чейн з нею впорався. Пристрій, під'єднаний до гідроприводів графітових стержнів, мав дати йому ті кілька хвилин, за які Чейну вдасться віддалитися від корабля на максимально можливу відстань. Тепер залишалося встановити його в реакторі, і...

 Але це виявилося найскладнішим. Працювати довелося в тісному коридорчику, де й розвернутися було ніде, тим більше в незграбному скафандрі. Рани в боці знову відкрилися, і Чейну здалося, що його тіло терзає стерв'ятник. Сльози болю навернулися на очі, і він застогнав, втрачаючи свідомість.

 "Що ж, плач, - сказав він подумки собі, - кричи від болю! Які б раді були дізнатися брати Ссандера, що Морган Чейн, помираючи, кричав і плакав!"

 Злість знову допомагала йому, і туман в очах потроху розсіявся. Чейн продовжував працювати, ледве ворушачи онімілими пальцями, і нарешті встановив детонатор так, як слід.

 Потім він насилу доплентався до кесона і, розчинивши аварійний шафу, вийняв звідти чотири портативні двигуни. Відкривши з останніх сил люк, він буквально вивалився у відкритий космос. Увімкнувши їх, Чейн помчав від корабля геть, мов ракета.

 Раптом він почав обертатися навколо своєї осі - і тьмяні вогники зірок хороводом закружляли навколо нього. У нього не було часу стабілізувати своє положення: зараз куди важливіше було якнайдалі відлетіти від корабля, перш ніж спрацює детонатор у реакторі. Чейн пересохлими губами відраховував секунди, очікуючи вибуху.

 Раптом зірки погасли на мить, і перед очима Моргана спалахнула, здавалося, нова зірка. На якийсь час він осліп. А коли опритомнів, то першою його думкою було: "Я живий! Слава богу, я все-таки залишився живий!" І лише потім згадав, що тепер він один на один з безкрайнім космосом, а запасу кисню вистачить години на дві, не більше.

 Чейн вимкнув двигуни і став дрейфувати в області пилу, тривожно розмірковуючи, чи великі його шанси врятуватись. Екіпаж зорельота не міг не побачити яскравий спалах у хмарі - але що вони зроблять? Чи ризикнуть зайти глибше в щільну пилову хмару? Якщо це варганці, то, звичайно, вони зроблять це, і тоді його вже ніщо не врятує. Але був шанс, що це люди або гуманоїди з інших планет галактики...