Тещо важливо

На планеті Вейланд, серед темних лісів і густої рослинності, розташувалася одна з таємних баз повстанців. Це місце було вибрано за його віддаленість та важкодоступність, що робило його ідеальним укриттям від імперських сил.

— Чому Джедаї вирішили приєднатися саме зараз? — занепокоєно запитував один із повстанців, Фін, коли група готувалася до чергового тактичні наради.

— П'ятнадцять років ми боролись самотужки, а тепер на тобі, — відповів Фін, намагаючись втримати здивування у своєму голосі.

— А ти що, не радий? — втрутився його друг. — Ти чув, що сказав командир: відтепер в кожному батальйоні буде свій джедай, а то й два.

— Це не лише про те, щоб мати джедаїв серед нас, — продовжив Фін, занепокоєно дивлячись на Квінлана і Люка. — Це про те, що їхні сили можуть привернути більше уваги Імперії. Ми мусимо бути обережними.

Квінлан Вос, почувши розмову, підійшов до Фіна з посмішкою, яка приховувала його втомлену душу. 

— Твої побоювання зрозумілі, Фіне, — сказав він спокійно. — Але повір, ми так само стурбовані безпекою, як і ви. Тільки об'єднавши наші сили, ми маємо шанс протистояти Імперії.

Люк, спостерігаючи за розмовою, відчував змішання емоцій. Він був гордий, що може бути частиною цієї боротьби, але також переживав за безпеку всіх, хто тут зібрався.

— Ми тут, щоб допомагати, — додав Люк, намагаючись бути впевненим. — І ми готові робити все можливе, щоб захистити вас.

Фін кивнув, його обличчя виражало розуміння, хоча деякі сумніви залишалися. 

— Добре, — сказав він нарешті. — Але давайте працюватимемо разом, щоб зберегти наші таємниці й забезпечити безпеку кожного.

На базі повстанців на Вейланді, де джедаї та повстанці об'єднали свої зусилля, Люк відчував себе наче у великій пригоді. Його здатність швидко вчитися та непереборне бажання дізнаватися нове викликали захоплення навіть серед досвідчених джедаїв. Квінлан Вос, його майстер, часто з усмішкою спостерігав за його ентузіазмом, але також намагався стримувати його нестримну цікавість, особливо коли йшлося про польоти.

Одного ранку, коли Люк прокинувся раніше за всіх, він вирішив використати цю можливість, щоб потай відвідати доки, де стояли хвінкси - швидкісні військові зорельоти повстанців. Його серце билося швидше від хвилювання та трепету при думці про польоти.

— Люк, ти що тут робиш? — голос за його спиною змусив його стрепенутися. Обернувшись, він побачив Езеру, яка підійшла непомітно.

— Я... я просто хотів подивитися на хвінкси, — несміливо відповів він.

Еніка посміхнулася йому, розуміючи його захоплення.

— Я знаю, що ти захоплюєшся польотами, але ти ще занадто молодий, щоб літати самостійно. Чому б тобі не спробувати симулятор польоту? Там ти зможеш відчути себе пілотом без ризику, — запропонувала вона.

Люк засяяв від радості:

— Справді? Я можу спробувати?

— Звісно, але спершу повернімось і поснідаємо . Після сніданку я покажу тобі симулятор, — відповіла вона, кладучи руку на плече хлопця.

Повернувшись до їдальні, вони приєдналися до інших. Квінлан виглядав трохи занепокоєним, коли побачив Люка з Езерою

— Я сподіваюся, він не наробив біди? — запитав він.

— Все гаразд, — відповіла Езера, мирно. — Він просто цікавився хвінксами. Я запропонувала йому потренуватися на симуляторі польоту.

Квінлан кивнув, заспокоєний:

— Це добре. Симулятор дасть йому необхідний досвід і трохи вгамує його бажання літати.

Завершивши сніданок,Езера повела Люка до кімнати симуляторів, де він зміг відчути себе в ролі пілота, керуючи віртуальним зорельотом. Це досвід зміцнив його рішучість стати справжнім пілотом у майбутньому, а також підкріпив його зв'язок з Езерою і Квінланом, які підтримували його в цьому прагненні.

Цей день на базі повстанців на Вейланді запам'ятався Люку як початок його шляху до майстерності у польотах, який одного дня допоможе йому в реальних битвах проти Імперії.

На Стьюджоні

Еніка ходила туди сюди по її з  Обі- Ваном покоях

— Еніка заспокойся ми вчинили правильно  моя зірка  .Обі-Ван піймав її за руку і посадив її собі на коліна 

— Але чі правильно ми зробили  відправивши їх  їм по 15 років 

 — Вони не самі, а своїми майстрами  чі ти не довіряєш Мейсу і Квинлану .

— Звісно довіряю але ...

— Ти матір котра турбується про своїх дітей 

Обі-Ван ніжно обійняв Еніку, намагаючись заспокоїти її хвилювання. Вона схилилася до нього, відчуваючи тепло і підтримку, яку він завжди надавав.

— Вони сильні, — продовжив Обі-Ван, поглядаючи на свою дружину. — І вони мають підтримку. Люк і Лея не просто наші діти, вони є частиною нової надії для цієї галактики.

Еніка кивнула, усвідомлюючи правоту його слів. Вона знала, що їхні діти успадкували силу і рішучість від своїх батьків, але материнське серце завжди хвилювалося за їхню безпеку.

— Я знаю, — тихо промовила вона, — але кожна мати хвилюється за своїх дітей. І я теж не виключення.

Обі-Ван посміхнувся і легенько поцілував її в чоло.

— Ми мусимо залишатися сильними заради них, — сказав він. — Вони дивляться на нас і беруть приклад. Наше завдання — показати їм, що навіть у найтемніші часи є надія і світло.

Еніка трохи заспокоїлася, відчуваючи силу їхнього зв'язку. Вона знала, що вони разом, як сім'я, зможуть подолати будь-які труднощі.

— Ти правий, — відповіла вона, посміхаючись. — Ми повинні бути сильними заради них.

В цей момент до кімнати увійшов Гай, їхній старий друг і соратник, виглядаючи трохи стурбовано.

— У нас є новини, — сказав він, дивлячись на обох. — Повстанці готуються до наступної великої операції. Нам потрібно бути готовими.