Нові горизонти

Викрадення і порятунок Татуїн, зі своїми нескінченними пісками та палючим сонцем, приховував більше, ніж здавалося на перший погляд. Шмі навчила Еніку бути обережною та приховувати свої здібності. Але сім років — вік цікавості, і маленька дівчинка часто забувала про застереження, особливо коли гралася на подвір’ї їхнього скромного будинку. Алан, який часто відвідував сестру і племінницю, того дня відволікся, поринаючи в медитацію, коли трапилося немислиме. Еніка, з блиском в очах і сміхом на вустах, гралася зі своєю подругою Югамдою, яка мешкала по сусідству. Обидва дівчатка захоплено будували фортецю з каменів, як раптом усе змінилося. До них підійшли троє постатей у темних мантіях. Вони здавалися мовчазними та нереальними, ніби вихопленими з самого серця піщаних бур. Жриці Трьох Місяців — легенда, яку Шмі згадувала як страшилку, розповідаючи казки на ніч. Жінки шукали дітей із Силою, щоб забрати їх до свого храму на Темний Місяць, і сьогодні вони знайшли свою здобич. Югамда, зачарована їхньою зовнішністю та обіцянками сили, пішла за жрицями добровільно. Але Еніка, відчуваючи небезпеку, спробувала втекти. Її здібності ще не були повністю розвиненими, і дівчинка не змогла втримати рівновагу, коли одна з жриць махнула рукою, відправивши її у непритомність.

* Коли Алан відчув спалах тривоги в Силі, він негайно покинув медитацію. Його серце стислося від страху, коли він вийшов на подвір’я і побачив лише розкидані камені та сліди на піску. Еніка зникла. — Ні! — закричав він, розуміючи, що трапилося. Він побіг до Шмі, яка перебувала в майстерні.

— Що сталося, Алане? — запитала вона, одразу відчувши його тривогу

. — Еніка... Її викрали. Жриці, — відповів він, ледве стримуючи паніку. Шмі відчула, як серце стислося від болю. Вона розуміла, що ці жінки несуть не лише небезпеку, а й спокусу для дітей, які володіють Силою. Вона поклала руку на плече брата. — Знайди її, — сказала вона, її голос тремтів. — Приведи її додому. Алан кивнув і закрив очі, намагаючись зосередитися. Через хвилину він відчув слабкий, але чіткий слід у Силі, що вів у бік Старого Каньйону. Він не гаяв часу.

 Алан мчав крізь пустелю на своєму спідер, відчуваючи, як його рішучість зростає. Він знав, що жриці небезпечні, але заради племінниці був готовий ризикнути всім. Нарешті, він побачив групу постатей біля входу до печери.

— Відпустіть її! — крикнув Алан, зістрибуючи зі спікера і витягаючи світловий меч. Жриці обернулися, їхні капюшони злетіли, відкриваючи обличчя, прикрашені дивними татуюваннями. Старша з них, здається, була лідером, і вона лише посміхнулася.

— Ти посмів порушити наш ритуал, сірий джедаю, — сказала вона холодним голосом.

— Це дитя належить нам. Її доля вже визначена. Алан не збирався слухати. Він кинувся в атаку, використовуючи всі свої навички, щоб прорватися до Еніки.

Жриці були сильними, але їхні сили не могли зрівнятися з його досвідом і майстерністю. Він відбивав удари та водночас відчував у Силі, де знаходиться дівчинка. Еніка лежала на землі неподалік, все ще непритомна. Алан зумів підняти її на руки, але жриці не збиралися так просто здаватися. Одна з них підняла руки, створюючи потужний вихор піску, який намагався утримати їх.

— Ти не врятуєш її, — пролунав голос лідерки

. — Вона вже наша. Алан зосередив усю свою силу на тому, щоб зупинити вихор. Його тіло напружилося, але він не відступав. Нарешті, він зумів пробити бар’єр і винести Еніку з печери. Піщаний вихор стих, і жриці залишилися позаду, мовчки спостерігаючи, як він зникає вдалині.

Коли Алан повернувся додому, Шмі вже чекала біля дверей, її обличчя було сповнене тривоги. Вона кинулася до нього, коли побачила, що він тримає на руках свою доньку.

— Еніка! — прошепотіла вона, обіймаючи свою дівчинку. Алан опустив Еніку на землю і важко зітхнув.

— Вона в безпеці, — сказав він, дивлячись на сестру.

— Але ці жриці... Вони не зупиняться. Нам потрібно знайти спосіб захистити її.Алан, поглинений своїми думками та приготуваннями до місії, навіть не підозрював, що маленька Еніка, його цікава і безстрашна племінниця, вже розробила план, щоб приєднатися до нього. Дівчинка, скориставшись тим, що дядько був зайнятий, тихенько забралася до шатлу, сховалася між ящиками із запасами та терпляче чекала, поки вони вирушать. Коли шатл увійшов у гіперпростір, Алан вирішив перевірити вантажний відсік. Він зупинився, почувши легкий рух і тихий сміх, який точно не міг належати жодному механізму чи дроїд. Розсунувши ящики, він побачив Еніку, яка весело усміхалася, ніби її присутність була абсолютно нормальною.

— Еніка! — вигукнув він, його голос змішався зі здивуванням і строгістю.

— Що ти тут робиш?! Дівчинка стрибнула з ящика, випрямившись перед ним і сповнена рішучості. — Я хочу бути твоїм падаваном, — заявила вона, склавши руки на грудях. Алан важко зітхнув, опустивши голову. Він відчував, що її рішучість сильна, але також розумів, що не може виконати її бажання.

— Еніка, ти знаєш, що це неможливо, — сказав він, обережно поклавши руку їй на плече. — Ти бачила його, чи не так? Дівчинка замовкла, її очі стали серйозними, а голос затремтів.

— Його образ... розмитий. Але він там. Я знаю, що він там. Я відчуваю це, — прошепотіла вона. Алан зрозумів, що вона говорить про видіння в Силі. Видіння майбутнього Майстра, який повинен буде навчати її. Її здатність бачити такі речі в такому юному віці лише підтверджувала, наскільки сильна в ній була Сила.

— Це той, кому судилося стати твоїм Майстром, — м’яко сказав він.

--Але це не я, Еніка. Моє завдання — лише допомогти тобі підготуватися до того часу, коли ти зустрінеш його. — Але я хочу бути з тобою, — наполягала дівчинка, її очі блищали від сліз.

— Я довіряю тобі, дядьку Алане. Він опустився на одне коліно, щоб бути на одному рівні з нею, і обережно витер її сльози.

— І я завжди буду поруч, щоб захищати тебе і твою маму, — сказав він.

— Але ти повинна довіряти Силі. Вона веде нас шляхами, які ми не завжди можемо зрозуміти. Твій Майстер прийде вчасно, і ти станеш великою джедайкою. Еніка, хоч і була розчарована, зрозуміла, що її дядько має рацію. Вона обійняла його, тісно притиснувшись до нього.