Новий наставник

Гай Скайвокер ніяк не міг збагнути однієї простої речі: навіщо взагалі притомний майстер-джедай добровільно погоджується взяти собі падавана?

Діти здавалися йому витонченим випробуванням від самої Сили. Вони були галасливими, непосидючими, ставили мільйон нелогічних запитань на хвилину і — що дратувало найбільше — неодмінно мали власну, зазвичай залізобетонну думку щодо кожної отриманої відповіді.

— Але, майстре Скайвокере, чому ми використовуємо Силу, щоб підняти предмет? Хіба не простіше просто підійти і взяти його руками? — дівчинка з молодшого клану, якому Гай мав необережність погодитися провести відкритий урок у корусантському Храмі, простягнула руку, очікуючи пояснення.

Гай задумливо провів пальцями по бороді, виграючи собі кілька секунд. У другій руці він тримав увімкнений світловий меч. Рівне гудіння леза заспокоювало, проте джедай дедалі більше переконувався: володіти цією зброєю в бою проти десятка піратів було значно простіше, ніж навчати одну дитину.

Підготовка падавана здавалася йому нескінченним колом пояснень і виправлень. Щойно учень засвоював одне — негайно виникало інше. Бачив він оцих старших учнів у коридорах: он юний падаван Вінду ходить із таким серйозним обличчям, ніби вже сам засідає в Раді, а новий учень Квай-Гона Джинна, той самовпевнений хлопець Ксанатос, дивиться на всіх зверху вниз, наче йому належить половина галактики. І все це вимагало від учителя величезного терпіння та витримки — якостей, якими Гай точно не страждав.

Тож вечірній виклик від Ради він зустрів без особливого захоплення.

— Отже, ви хочете, щоб я взяв під опіку падаванку, яка залишилася сиротою? — перепитав Гай, схрестивши руки на грудях.

Над столом у його покоях мерехтіли блакитні голограми членів Ради. За широкими панорамними вікнами сяяв нічний Корусант; між вежами безперервно рухалися вогняні потоки транспорту.

— Так, Гаю Скайвокере, — proлунав спокійний голос. — Ми вважаємо, що ти можеш багато чого їй дати.

— Вона сильна в Силі, — додав інший майстер. — Після загибелі наставника в неї більше нікого не залишилося.

Гай насупився. Усе всередині нього протестувало проти самої ідеї прив'язати до себе підлітка. Мозок гарячково шукав бодай якийсь аргумент, щоб викрутитися.

— Я змушений відмовитися, — твердо сказав він і підняв долоню, зупиняючи можливі заперечення. — Шмі Овен уже тринадцять. Вона цілком може самостійно сісти на корабель і прилетіти сюди, на Корусант. До того ж я не розумію, навіщо взагалі забирати її з Храму на Лоталі, до якого вона звикла, і перевозити в зовсім незнайоме місце, та ще й під моє крило.

Запала така густа тиша, що було чути лише тихе потріскування голопроектора.

Одна з блакитних фігур — висока, з бездоганною поставою та акуратно підстриженою борідкою — повільно підняла руку і потерла перенісся. Майстер Дуку подивився на Скайвокера так, ніби той щойно запропонував використати світловий меч замість паяльника.

— Прошу вибачення, майстре Скайвокере, бо, здається, зв'язок дещо барахлить, — голос Дуку сочився крижаним, майже вишуканим сарказмом. — Ви щойно всерйоз запропонували, щоб тринадцятирічна дитина, яка тиждень тому втратила свого вчителя, самотужки купила квиток на рейсовий вантажний шатл із Лотала?

Гай ледь помітно кліпнув, відчуваючи, як його геніальна оборона починає тріщати по швах, але вперто тримав обличчя.

— У тринадцять років падавани вже знають основи самозахисту, майстре Дуку, — буркнув він.

— О, безперечно, — тонко посміхнувся Дуку, але в очах його не було ні краплі тепла. — Саме тому вона чудово проведе три тижні в компанії п’яних контрабандистів, мисливців за головами та торговців спайсом на трьох пересадках у Зовнішньому Кільці. І, звісно ж, нікого на чорному ринку не зацікавить самотня дівчинка зі світловим мечем на поясі. Блискуча стратегія, Гаю. Ваша педагогічна проникливість вражає не менше за вашу чутливість.

— Можливо, я висловився надто різко, — неохоче визнав Гай, стиснувши щелепи. Йому страшенно не подобалося, коли Дуку вмикав свій тон аристократа, що розмовляє з недалеким селянином. — Але суть лишається тією ж. Лоталський Храм — безпечне місце для медитацій. Тут, у столиці, занадто гамірно, а мої місії занадто небезпечні для підлітка в жалобі.

— Храм на Лоталі тимчасово консервують, Скайвокере, — сухо перебив його Дуку, враз утративши іронію. — Смерть її вчителя не була випадковістю. Там більше немає кому її захистити, а залишати дитину саму в порожньому анклаві на околиці галактики Рада не збирається. Як і відправляти її пасажирським рейсом з пересадкою на якомусь Нар-Шаддаа.

Інший член Ради м'яко кивнув, підтримуючи колегу: — Ти вирушиш на Лотал завтра на світанку, Гаю. Не для того, щоб просто доставити її сюди як кур'єр. А щоб стати її вчителем. Питання закрите.

Коли голограми згасли, Гай роздратовано вийшов зі своїх покоїв і спустився до Саду тисячі фонтанів. Йому треба було провітрити голову після цієї розмови. Проте побути наодинці під шумом води не судилося — біля кам'яного містка його вже чекав високий довговолосий джедай. Напевно, колишній учитель Дуку вже встиг шепнути Квай-Гону словечко.

— Гаю, будь із дівчинкою якомога лагіднішим, — м'яко промовив Квай-Гон, коли вони повільно рушили вздовж штучного струмка. — Вона щойно втратила свого майстра. Тож менше твоєї звичної холодності й трохи більше тепла.

Скайвокер схрестив руки на грудях і спохмурнів ще дужче. Навіть тут розмова вперто повертала туди, куди він зовсім не збирався йти.

— Моє завдання — просто доправити її з Лотала до Храму, а не стати її майстром, — сухо нагадав він, ніби переконуючи самого себе. — Так ми домовилися з Радою. Я кур'єр, Квай-Гоне, а не нянька.

Джинн зупинився і спокійно, трохи зверхньо через свій зріст, витримав його погляд. — Ми обидва знаємо, навіщо Рада посилає саме тебе. Тобі вже двадцять шість, Гаю. Майже всі наші ровесники давно взяли падаванів. Навіть я взяв Ксанатоса. Ця дівчинка з Лотала могла б стати доброю ученицею для тебе.